В європейських країнах теж є корупція?
Скільки за своє життя ви чули фразу:«в європейських країнах теж є корупція»?
Порівняння з Європою має сенс лише тоді, коли воно показує, які інституційні рішення знижують корупційні ризики, а не коли воно використовується для нормалізації самої корупції.
Історично корупція не є випадковою «національною рисою».
Вона супроводжує абсолютно будь-яку систему публічної влади, в якій посадовець отримує доступ до ресурсів, дозволів, податків або правосуддя.
Але країни, які раніше сформували універсальну освіту і сильніші державні інституції, в середньому мають нижчі рівні сприйнятої корупції.
Що показує європейська статистика?
Західна Європа та ЄС залишаються найменш корумпованим регіоном світу, але їхній середній показник знизився з 66 до 64 балів.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Тобто корупція в Європі справді існує, однак її масштаб і інституційне стримування істотно відрізняються від країни до країни.
Данія має 89 балів, Фінляндія – 88, Німеччина – 77, Франція – 66, Іспанія – 55, Румунія – 45, Угорщина і Болгарія – по 40.
Україна має 36 балів.
Тому сама теза «в Європі теж є корупція» є лише формально правильною, бо без уточнення рівня, інституційної якості та здатності держави карати за зловживання така теза не має аналітичної цінності.
Важливий і показник суспільного сприйняття.
69% громадян ЄС вважають, що корупція є поширеною у їхній країні. Тобто навіть у державах із сильнішими інститутами проблема залишається соціально помітною і політично чутливою.
Як із цим борються європейські держави?
У ЄС діє директива про захист викривачів, ухвалена саме для підвищення виявлення корупції і кращого захисту тих, хто повідомляє про порушення. Правила публічних закупівель прямо спрямовані на зниження корупції в тендерах. Майже всі країни ЄС мають системи декларування активів та інтересів, сама Єврокомісія розглядає їх як важливий інструмент виявлення незаконного збагачення і запобігання конфлікту інтересів.
Станом на кінець 2025 року Європейська прокуратура мала 3602 активні розслідування із оціненою шкодою понад 67,27 млрд євро.
Це важливий показник не лише масштабу проблеми, а й наявності інституцій, здатних її системно виявляти, рахувати і доводити до провадження.
Саме тут і проходить принципова межа між фразою «корупція є всюди» і реальною антикорупційною політикою.
Говорити, що «в Європі теж є корупція», можна. Але як аргумент для України це слабка і методологічно порожня теза.
Корисне порівняння з Європою починається не з констатації чужих проблем, а з аналізу чужих механізмів стримування: контролю, прозорості, декларування, захисту викривачів, незалежного розслідування і покарання.
І ще одне принципове уточнення.Зниження корупції – це не одноразове рішення і не наслідок одного закону. Це довгий процес, який залежить від якості держави, освіти, рівня нерівності, свободи медіа і сили інституцій.
Саме тому на зміни потрібен час.