Світ не такий багатий, яким нам здається

Фондові ринки ставлять один рекорд за одним, кількість мільйонерів у світі швидко зростає. Куди не глянь – скрізь «позитивна динаміка». І це незважаючи на те, що далекоглядні економісти попереджають про скорий обвал, а Воррен Баффет взагалі виходить у кеш із більшості своїх активів. Що ж насправді відбувається?

Я зібрав кілька графіків і діаграм, які добре показують, що «успішний успіх» світової економіки має дуже мало спільного з реальністю.

З 1971 року долар США втратив 99,24% своєї вартості відносно золота, тоді як ціни на золото зросли більш ніж на 11 000% за той самий період. Рашисти і комуністи так багато говорили, що долар – «пустий папірець», що навіть я було повірив у протилежне. Але…

Підписуйтеся на наші соцмережі

Але ж капіталізацію компаній усе ще оцінюють у американських доларах.

І ось: сукупна капіталізація компаній S&P 500 досягла історичної позначки в $69 трлн. Водночас дедалі більшу частину індексу формують найбільші технологічні гіганти. Саме вони все сильніше тягнуть ринок угору і фактично визначають загальний настрій американського фондового ринку.

Але мені ось що цікаво: а що якщо взяти і перерахувати цей «історичний рекорд» у золотому еквіваленті? А потім зіставити з аналогічним перерахунком на 1971 рік. Щось мені підказує, що ми побачимо не зростання, а може навіть падіння. Падіння саме в перерахунку на золото.

Не я один це розумію, але й стратегічні інвестори теж. І ось уже Financial Times пише, що золото вперше випередило казначейські облігації США як головний резервний актив. У 2025 році частка дорогоцінного металу в резервах центральних банків зросла з 20% до 27%, а частка американських державних цінних паперів знизилася з 25% до 22%.

Особисто я бачу одну з причин такої ситуації у швидкому розвитку «капіталізму менеджерів». Це коли у великих корпорацій акціонерний капітал розмитий серед величезної кількості дрібних і середніх акціонерів, і в результаті справами керують не власники, а найманi топ-менеджери з величезними зарплатами і бонусами.

Але кожен такий CEO розуміє, що він – мешканець ставка з крокодилами. І він найсильніший і найзубатіший крокодил лише доти, поки щокварталу показує зростання акцій (доходів, інвестицій, капіталовкладень тощо). А як тільки відбудеться відскок – його відразу з'їдять інші не менш зубаті мешканці того самого ставка. Тобто його ж власні заступники, CFO, COO, CTO та інша корпоративна нечисть.

Тобто за останні десятиліття сама система «капіталізму менеджерів» сприяла формуванню викривленої картини корпоративного світу, коли долар знецінюється – але саме це дозволяє впевнено малювати прибутки. Навіть там, де в перерахунку на золото справи корпорацій складаються досить сумно.
Денис Стаджі