Спадкування депозитів і банківських коштів: нові правила

Спори щодо спадкування банківських вкладів давно перестали бути технічними справами про отримання депозиту після смерті вкладника. Сучасна практика Верховного Суду демонструє, що такі конфлікти дедалі частіше охоплюють питання дії старого цивільного законодавства, меж відповідальності банків, доказування руху коштів, режиму спільної сумісної власності, правового статусу сейфів, дії заповідальних розпоряджень та навіть наслідків незаконної видачі грошей стороннім особам після смерті клієнта.

Однією з базових позицій залишається висновок Верховного Суду у справі № 203/7870/14-ц, сформульований ще 24 липня 2019 року. Суд прямо зазначив: право на банківський вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, а отже підпорядковується загальним правилам спадкування.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Ця справа є показовою через іншу важливу деталь — навіть наявність заповідального розпорядження щодо депозиту не усуває права осіб на обов’язкову частку у спадщині. Верховний Суд фактично підтвердив пріоритет імперативних норм спадкового права над індивідуальними механізмами розпорядження вкладом. Для практики це означає, що банки та спадкоємці не можуть сприймати депозит як ізольований актив, який автоматично переходить виключно особі, вказаній у банківському розпорядженні.

Не менш цікавою є постанова Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 2-1584/11. Суд аналізував спадкування депозиту, укладеного ще за чинності ЦК УРСР. На перший погляд це вузькоспеціалізований спір, однак на практиці подібних справ в Україні залишається багато — особливо щодо старих вкладів, відкритих у 1990-х роках. Верховний Суд фактично підтвердив класичний принцип міжчасової дії законодавства: до правовідносин застосовується закон, чинний на момент їх виникнення. Але набагато важливішим є інше — Суд визнав правомірним одностороннє розірвання депозитного договору банком уже після смерті вкладника, якщо банк не був повідомлений про смерть клієнта та діяв у межах умов договору. Цей висновок створює дуже практичний ризик для спадкоємців: несвоєчасне повідомлення банку про смерть вкладника може прямо впливати на обсяг спадкового майна та подальші вимоги щодо процентів.

Не менш показовою є практика щодо процентів після завершення строку депозиту. У справі № 703/4740/18 Суд розглядав ситуацію, коли депозитний договір взагалі не містив умов щодо процентної ставки після закінчення строку його дії. Суд застосував ч. 2 ст. 1070 ЦК України та фактично встановив презумпцію: якщо інше прямо не визначено договором, після пред’явлення вимоги про повернення коштів застосовується ставка, що звичайно використовується банком для вкладів на вимогу. Це дуже важлива позиція для спорів із банками, які після завершення строку депозиту часто намагаються взагалі не нараховувати проценти.

Окремий напрям сучасної практики — це питання доказування права спадкоємця на вклад. У справах № 718/2903/19 та № 930/2945/21-ц Суд фактично остаточно закріпив позицію, що свідоцтво про право на спадщину є достатнім документом для отримання банківських коштів. Банк не має права вимагати від спадкоємця додаткових документів чи проходження процедур, не передбачених законом.

Фактично Верховний Суд остаточно інтегрував банківські вклади у загальну систему спадкового права, відмовившись від будь-якого спрощеного чи автономного режиму їх переходу після смерті вкладника. І саме це, мабуть, є головною тенденцією сучасної практики: Верховний Суд дедалі більше розглядає депозит не як окремий банківський продукт, а як повноцінний об’єкт цивільних та спадкових прав із відповідним рівнем судового захисту спадкоємця.