Кавовий ринок України: три бізнес-моделі, що змінили індустрію

Від розчинної кави 1990-х українці за одне покоління перейшли до фільтра, дріпів, капсул і кав’ярень третьої хвилі. За щоденною чашкою тепер стоїть індустрія з тисячами закладів, сотнями імпортерів та обсмажувальників. Як формувався кавовий ринок України, Forbes Ukraine показав на прикладі «Кофітону», «Чашка Espresso bar» та Idealist Coffee & Co.

Кавовий ринок України виріс уп’ятеро, але залишається роздрібненим

У 2025 році Україна імпортувала 48 900 т кави майже на $400 млн — уп’ятеро більше, ніж на початку 2000-х. У країні працюють приблизно 7500 кав’ярень, однак великого мережевого гравця масштабу Starbucks немає.

За межами класичних закладів діють понад 10 000 кавових автоматів. Напій продають щонайменше на 2500 автозаправних комплексах і в 3000 супермаркетів. Загалом індустрія забезпечує роботою від 17 000 до 21 000 людей.

Окрему частину ринку становлять близько 500 обсмажувальників. Конкуренція між ними підвищує вимоги до зерна, обладнання та сервісу. Водночас імпортна обсмажена кава досі займає майже половину ринку, тому локальні виробники мають значний резерв для зростання.

«Кофітон» і зелена кава: як фінансова дисципліна створила лідера

Андрій Томанек і Сергій Каканов почали шукати новий бізнес після фінансової кризи 2008–2009 років. До цього друзі виробляли сухарики та керували рекламною агенцією. У кавову нішу вони потрапили майже випадково, коли знайомі запропонували продати партію простроченого зеленого зерна.

У 2009 році підприємці почали імпортувати каву через партнерів, а наступного року зареєстрували «Кофітон». Перший склад займав близько 40 кв. м, а партія важила 10 т. У 2026 році компанія з командою із 90 працівників продає майже 1000 т кави щомісяця та займає 42% українського ринку зеленого зерна.

За даними YouControl, виторг «Кофітону» у 2025 році зріс на 53% — до 3,6 млрд грн. Напередодні повномасштабного вторгнення засновники інвестували $6,5 млн у комплекс площею 5000 кв. м із найбільшим складом зеленої кави у Східній Європі.

Масштабування забезпечили кілька взаємопов’язаних рішень:

Підписуйтеся на наші соцмережі

Платіжна дисципліна допомогла укласти ексклюзивні контракти з Olam, Louis Dreyfus Company, ECOM і Bijdendijk. Асортимент перевищив 400 найменувань, а імпортер став фінансово-логістичним партнером клієнтів: вони могли придбати зерно, обсмажити й продати каву, а потім розрахуватися.

Повномасштабна війна посилила позиції українських виробників. Спочатку кава не входила до переліку критичного імпорту, тому ритейл почав замінювати імпорт запасами локальних обсмажувальників. У 2025 році обсяг зеленої кави зріс, а ввезення готової обсмаженої продукції скоротилося.

Кав’ярні третьої хвилі: як «Чашка» сформувала новий попит

Першу «Чашку» ресторатор Ігор Сухомлин відкрив у Києві 2012 року. Проєкт виник не як відповідь на готовий попит, а як спроба змінити ставлення українців до кави. Згодом він перетворився на мережу в кількох містах, хоча нині заклади вже не працюють.

На початку 2010-х споживачі переважно обирали розчинну або сильно обсмажену каву, гіркий американо та лате із солодкими сиропами. Фільтр і альтернативні методи заварювання багатьом здавалися недостатньо насиченими.

Команда «Чашки» змінювала звички через пояснення та особистий контакт. Баристи розповідали про походження зерна, фруктову кислотність і відмінності між кавою з Ефіопії та Кенії. Сухомлин придбав професійну кавомашину La Marzocco та інше дороге обладнання в час, коли чимало закладів користувалися вживаною технікою від постачальників.

Бариста став не лише працівником за стійкою, а експертом, навколо якого будувався досвід гостя. Відвідувачі поступово переходили на флет-вайт, фільтр, пуровер, аеропрес і cold brew.

Під брендом «Чашка» запрацювала одна з перших шкіл барист. Її випускниками стали сотні фахівців, які згодом очолили кавові напрями або заснували власні компанії. Серед них — власник BREWSELL і співзасновник 3 Champs Roastery Антон Дихніч та керівник обсмажування Idealist Володимир Єфремов.

Ігор Сухомлин пішов із життя 14 жовтня 2025 року. Створене ним професійне середовище продовжило впливати на ринок через нові команди, обсмажувальні та кав’ярні.

Дріп-кава в Україні: як Idealist масштабував нішевий продукт

Ірина та Сергій Корецькі вперше спробували продавати дріп-каву в українських «Інтерсіті» у 2016 році після знайомства з цим форматом у Японії. Тоді продукт не мав попиту: ринок ще не був готовий.

До ідеї повернулися у 2019 році, коли активно розвивався сегмент спешелті-кави, а локальні обсмажувальники почали конкурувати смаком, свіжістю та ціною. Для виробництва замовили японське обладнання, зокрема систему наповнення паковань харчовим азотом для збереження аромату.

Idealist від початку розвивав повний цикл — від зеленого зерна до готового продукту. Власні кав’ярні стали не лише джерелом доходу, а й каналом знайомства споживачів із зерном і дріпами.

У грудні 2022 року дріпи Idealist замінили розчинний MacCoffee в потягах «Укрзалізниці». Нині компанія виробляє близько 15 млн пакетиків на рік, має 12 закладів і є найбільшим виробником дріп-кави в Україні.

Загальний виторг Idealist у 2025 році перевищив 500 млн грн з урахуванням виробництва, франшиз, власних кав’ярень та інших каналів. Дріпи забезпечують приблизно 30% доходу.

Окремим напрямом стали транспортні вузли. У кавовий бар на Одеському вокзалі інвестували $53 000. Точка на Центральному вокзалі Києва сплачує до 1,2 млн грн оренди щомісяця та у березні 2026 року продавала близько 14 400 напоїв за середньою ціною 144 грн.

Idealist представлений майже на 50 АЗС і планує збільшити їх кількість до 2000. У 2025 році компанія обсмажила 350 т зерна, а майбутнє зростання обсягів більш ніж учетверо має підтримати запуск кави в капсулах.

Кавовий бізнес в Україні: які моделі зростання працюють

Три компанії розвивали різні рівні одного ринку. «Кофітон» створив інфраструктуру постачання, фінансування та управління ризиками. «Чашка» сформувала культуру споживання й професійне середовище. Idealist адаптував нішевий продукт до масових каналів — потягів, вокзалів, супермаркетів, маркетплейсів та АЗС.

Їхній досвід окреслює три практичні принципи:

Велика частка імпортної готової кави та обмежене поширення нових форматів на АЗС свідчать, що українська індустрія ще не досягла насичення. Наступний етап конкуренції відбуватиметься не лише між кав’ярнями, а й за виробництво, логістику, зручність і щоденні сценарії споживання.