Катерина Сердюк, Subjektiv: «Оригінальні твори купують, щоб щось про себе збагнути»
Subjektiv — онлайн-платформа, що об’єднує художників, колекціонерів та поціновувачів мистецтва. Вона робить цей світ ближчим і зрозумілішим: дозволяє купувати й продавати оригінальні роботи з підтвердженою автентичністю, створювати власні цифрові галереї та відкривати нових митців.
Співзасновниця та CEO бренду Катерина Сердюк пояснює, чому принти й тиражоване мистецтво втрачають сенс, а справжні твори стають способом пізнати себе.
Чи справді принти можуть конкурувати з оригіналами?
Оригінальні твори й принти змагаються за увагу глядача, за місце в домі та за те, куди людина вирішить вкласти свої гроші. Часто принти, особливо з оформленням, коштують стільки ж, як роботи молодих митців. У цьому сенсі конкуренція очевидна.
Принти світових шедеврів люди купують, щоб продемонструвати належність до культури, поставити на стіну впізнаваний знак і мати відчуття «я знаю, що це». Часто ці картини ніколи не бачили наживо, просто замовили репродукцію з маркетплейсу як деталь інтер’єру. Навіть якщо принт куплений у музеї після відвідування, це вже інше: є досвід зустрічі з оригіналом, розуміння різниці між справжнім і відтвореним.
Оригінальні твори обирають з іншого мотиву. Це завжди про внутрішню роботу, про потребу щось відчути, осмислити, проявити себе через вибір. Така покупка не декорація, а висловлювання. Це жест, який говорить: «ось мій смак, моя чутливість, мій погляд». У цьому і є цінність живого мистецтва, воно допомагає знайти і поступово зібрати справжнього себе.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Чому крафтовість знову стає важливою?
Тренд на крафтовість справді зростає. Особливо це відчутно серед покоління міленіалів і зумерів. Людям дедалі більше хочеться речей, створених руками — матеріальних, відчутних, з видимою майстерністю і характером. Хочеться мати щось справжнє, чого немає, і не може бути в інших.
Це природна реакція на масове виробництво та нескінченне тиражування, до якого привчила постмодерна культура. Сьогодні споживання стає особистим висловлюванням. Ми дивимося на речі через власну ідентичність: що вони говорять про мене, кого я підтримую, яку історію хочу розповісти.
Сакралізація мистецтва — продовження традиції чи страх перед новим?
Підтримка традицій — це природне й важливе явище, але коли вона переходить у сакралізацію, мистецтво може застигнути. Повторюючи одні й ті самі образи чи купуючи постери відомих шедеврів, ми ніби заперечуємо цінність моменту створення, пошуку власної мови. Це виглядає як згода з тим, що справжність не має великого значення, а головне — споживання і впізнаваність.
Та мистецтво завжди було про оригінальність, про унікальність погляду. Традиції варто підтримувати через музеї, відкриті експозиції, колекції, де зберігається історія. Але у власному виборі, у тому, що ми купуємо і з чим живемо, важливо відкривати нових митців і нові висловлювання. Це теж підтримка традиції, не як повторення минулого, а як продовження самої ідеї творчості, матеріального втілення і сміливості говорити власним голосом.
Чи має цінність копія, якщо в ній немає нової ідеї?
Копія може мати сенс, але лише в певному контексті. Якщо вона створена для навчання або збереження оригіналу, який перебуває під загрозою, це має цінність. Та коли йдеться про повне відтворення визначного твору без нової ідеї, виникає питання: навіщо? У цьому вже звучить підтекст підробки.
Більшість відомих робіт — це майже ідеальні, завершені твори. Коли їх повторюють, навіть найменша зміна послаблює задум, зменшує силу і майстерність. Це наче проголошення того, що досконалість уже не має значення, що важливішим є сам процес, а не результат.
Та мистецтво завжди трималося на майстерності й довершеності. Пошук і експеримент важливі, але вони не можуть бути самоціллю. Суспільству варто знову навчитися цінувати саме рівень виконання, глибину й точність, які народжуються з уважності й досвіду.