Батарея є, правил немає

Дивна властивість українців: спочатку інтенсивно розвивати новий і дуже потрібний напрямок, а потім – шкодити самим собі, знищуючи цей напрямок і ускладнюючи ведення бізнесу в ньому. Конкретно зараз я говорю про ринок накопичувачів енергії. Влада України ускладнює вхід на ринок накопичення енергії саме тоді, коли він потрібніший за все. Це при тому, що попереду – важкий осінньо-зимовий сезон і нові спроби росіян знищити нашу енергетику.

25 серпня в окремі денні години електроенергія на ринку «на добу наперед» коштувала 10 гривень за МВт·год (нижня межа прайс-кепа), тобто одну копійку за кіловат-годину. Через кілька годин, на вечірньому піку, та сама енергія знову коштувала тисячі гривень. Саме на цій різниці будується новий (для України) бізнес – системи накопичення енергії, BESS. У профіцитні години вони заряджаються, у дефіцитні – віддають електроенергію. Такий бізнес заробляє на спреді і самим фактом своєї роботи робить енергосистему набагато стійкішою.

Ця технологія, незважаючи на новизну, вже досить зріла; є в Україні і капітал, який у неї вкладається. Проблема в іншому: між інвестором і батареєю несподівано стали правила. Точніше, їхня відсутність там, де вони потрібні, і надлишок там, де вони заважають.

Новий ринок у старій ситуації

У новинах зараз часто можна прочитати: в Україні бізнес почав масово встановлювати УЗЕ. Наприклад, зараз 65% енергообладнання, яке YASNO встановлює для бізнесу, припадає на системи накопичення енергії. Раніше в структурі замовлень переважали сонячні електростанції. Yasno підключає станцію до ринку через агрегувальну групу. Далі автоматично батарея заряджається, коли ціни найменші, і розряджається в мережу, коли найвищі. Весь прибуток отримує підприємство – власник установки.

За оцінками профільних асоціацій, в Україні вже встановлено понад 8,5 ГВт сонячної генерації, з них близько 1,5 ГВт додано тільки в 2025 році. «Укренерго» визнає: у години високої сонячної генерації роботу промислових СЕС доводиться обмежувати. Офіційної цифри відсічення немає, але масштаб очевидний: якщо система не може прийняти хоча б 2 ГВт протягом п'яти годин, це 10 ГВт·год енергії, яку можна було б перенести з обіду на вечір. Країна, яка щорічно входить в опалювальний сезон з питанням про вечірню генерацію, цей ресурс просто викидає.

Перший бар'єр – процедурний, і б'є він по тих, хто вже будує свої системи накопичення енергії. Українська асоціація відновлюваної енергетики (УАВЕ) звернулася до НКРЕКП за роз'ясненням щодо типової для галузі ситуації. Виробник – ліцензіат з виробництва електроенергії – будує сонячну станцію, будівництво йде чергами (ніхто не будує все одразу). Відбору і відпуску в мережі ОСР/ОСП немає, енергія йде споживачу, який приєднаний безпосередньо до мереж СЕС. Поруч введена в експлуатацію установка зберігання енергії (УЗЕ) як окремий об'єкт будівництва: накопичувач працює off-grid і живиться виключно від поля фотомодулів. «Зеленого» тарифу немає, договору з гарантованим покупцем немає.

Кодекс систем розподілу таке рішення прямо допускає: пункт 4.13.1 дає виробнику право встановити і приєднати УЗЕ у власних технологічних мережах внутрішнього електропостачання, пункт 4.13.3 описує форму повідомлення ОСР з однолінійною схемою.

А далі починається порожнеча. У Ліцензійних умовах з виробництва електроенергії (постанова НКРЕКП №1467 від 27.12.2017) немає вимог про включення введеної в експлуатацію УЗЕ в перелік засобів здійснення діяльності. Немає й відповіді на питання, що взагалі повинен зробити ліцензіат, який добросовісно побудував накопичувач. У принципі, це зрозуміло: у 2017 році BESS-системи були неймовірно дорогими і рідкісними, тож ринку зберігання енергії в Україні просто не існувало.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Сім питань зі звернення УАВЕ зводяться до трьох блоків: чи потрібна окрема ліцензія на зберігання, щоб продавати споживачу накопичену енергію; чи зобов'язаний виробник повідомляти регулятора, якщо встановлена потужність станції не змінювалася, і які документи подавати; як оформляти початок будівництва УЗЕ на вже діючій станції і легалізувати автономну роботу зв'язки «СЕС + накопичувач».

Виробник, який зробив усе технічно правильно, опиняється в правовому розриві і ризикує порушити законодавство тільки тому, що єдиного алгоритму не існує.

Найнеприємніше те, що на рівні закону значна частина відповідей уже є. Закон № 4777-IX від 10 лютого 2026 року, що набрав чинності 11 березня, прив'язав критерій ліцензування зберігання до сукупної встановленої потужності електроустановок в одному місці обліку незалежно від власника. Він прямо підтвердив: виробник може використовувати УЗЕ без окремої ліцензії на зберігання, якщо не перевищується дозволена потужність відпуску в точці приєднання. Цей же закон дозволив оператору установки зберігання енергії продавати енергію споживачу із загальною точкою приєднання без ліцензії на постачання (за наявності комерційного обліку).

Концептуально законодавець проблему вирішив. Не вирішена адміністративна процедура: кого повідомити, які документи додати, у який строк. (Тобто нормативна база.) Поки ліцензійні умови відсутні, законна по суті конструкція залишається юридично неоформленою – інвестор не може підтвердити легальність схеми, а ліцензіат не застрахований від претензій при перевірці.

Що змінюється з 1 вересня?

11 серпня 2026 року НКРЕКП привела власні акти у відповідність із законом № 4777-IX, затвердивши зміни до Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку і Методики формування плати за приєднання. Нові правила набирають чинності 1 вересня 2026 року. У пакеті багато корисного: cable pooling, гнучке приєднання з частково гарантованою потужністю, від якого оператор не має права відмовити, режим однієї точки приєднання для генерації, зберігання і споживання.

Але є і зворотний бік. Методика розрахунку плати за приєднання тепер окремо враховує потужність, що відбирається при заряді, і віддається при розряді. Універсального підвищувального коефіцієнта в постанові немає – цифра залежить від параметрів проєкту, мережі і класу напруги. Але напрямок очевидний: для standalone BESS вартість входу зростає. Саме там, де її логічніше було б здешевлювати.

Сьогодні оператор УЗЕ платить за передачу і розподіл виходячи з абсолютної різниці між місячним відбором з мережі і відпуском у мережу: взяла батарея 1000 МВт·год, повернула 900 – тариф нараховується на 100 МВт·год, а не на 1900. Для бізнесу, суть якого в тому, щоб багаторазово купити, зберегти і повернути ту саму енергію, це принципова норма, введена тим же № 4777-IX.

З 1 травня 2027 року для нових накопичувачів передбачений перехід до роздільних тарифів на відбір і відпуск, причому методику і ставки ще повинна визначити НКРЕКП. Стверджувати, що батарея гарантовано платитиме повний тариф з усього обороту, передчасно. Але і робити вигляд, що нічого не змінюється, не можна: зрозуміла модель зникає, а на її місці виникає тарифний ризик, який інвестор не може порахувати.

Перехідне вікно закон залишив: чинний режим зберігається до 2037 року, якщо УЗЕ введена в експлуатацію до 30 квітня 2027 року – або якщо на цю дату у інвестора є чинні ТУ, права на ділянку або нерухомість і документи на виконання будівельних робіт, а накопичувач вводиться до 30 квітня 2028 року. Часу начебто достатньо. Але і знайти в Україні кілька вільних мегават і ділянку поруч із підстанцією – завдання неординарне.

А адже є ще потужний корупційний бар'єр. Формально все просто: заявка, технічні умови, оплата, будівництво. Неформально нерідко бізнес стикається зовсім з іншою математикою, неофіційною. Потрібна потужність раптово «відсутня», вузол виявляється «перевантаженим», і тільки після появи «правильного» посередника технічні можливості «з'являються». Цифри, які називають учасники ринку, – 1000-2500 гривень за кіловат. Звичайно, офіційного підтвердження їм немає, і це теж частина проблеми. Із землею все схожим чином: приватна ділянка іноді купується за тиждень, а от комунальна – це комісії, сесії і два-три місяці очікування.

Варіанти рішення

Як вказує експерт Любомир Гайдамака, жоден із перерахованих бар'єрів не вимагає масштабної реформи. За наявності політичної волі всі проблеми вирішуються регуляторно, в горизонті року.

Наприклад, першим ділом потрібно закрити процедурну прогалину. Опублікувати типовий алгоритм для виробників, які будують або вже побудували УЗЕ на власних станціях, з поділом за категоріями: ті, що працюють за «зеленим» тарифом, ті, що працюють на ринку, і ті, що працюють тільки на споживача в автономному режимі. Паралельно внести до Ліцензійних умов №1467 окремий пункт про установки зберігання: повідомний порядок, перелік документів, строк розгляду. Логіка проста: батарея за лічильником під потреби одного споживача і батарея, що торгує на ринку, – різні бізнеси з різним профілем ризиків. Для першої достатньо повідомлення ОСР.

Далі – заздалегідь зняти тарифну невизначеність. Методику роздільних тарифів приймати не в квітні 2027-го, а найближчими місяцями, щоб інвестор міг порахувати модель. Європейська практика дає орієнтир: накопичувач не кінцевий споживач, і заряд не повинен обкладатися мережевим тарифом нарівні зі споживанням.

Прив'язати перехідне вікно до дати отримання ТУ, а не до дати фізичного введення: інвестор контролює строки будівництва, але не строки оператора системи розподілу.

Оцифрувати мережу і землю. Потрібна цифрова модель розподільних мереж: доступна потужність кожного вузла, завантаження трансформаторів, резерви ліній, заплановані приєднання – у відкритому доступі, до подання документів. Прозора карта hosting capacity вирішує і технічне завдання, і корупційне: продавати нічого, якщо інформація публічна. Те саме із землею – відкрита карта ділянок і типові умови оренди.

Україна зараз опинилася в рідкісній ситуації, коли ринок сам сформував інвестиційний запит: удень енергія коштує копійку, сонячні станції обмежують, увечері вона знову дорожчає, а системі гостро не вистачає гнучкості. Приватний капітал готовий вкладати в накопичення енергії власні гроші.

Все, що вимагається від держави, – передбачуваність на десять років вперед. Поки ж ми спостерігаємо протилежне: вартість входу зростає, тарифна модель йде в невизначеність, а виробник, який добросовісно побудував накопичувач, не може знайти в нормативних актах відповіді на питання, що йому тепер з цим накопичувачем робити.
Денис Стаджі