Банкрутство підприємств через війну
Банкрутство підприємств при втраті контролю над активами через війну
Повномасштабна війна й окупація частини територій України призвели до втрати багатьма підприємствами контролю над активами. Заводи, офіси, склади, що опинилися в зоні бойових дій або під окупацією, стали недоступними для власників. Як наслідок – такі підприємства часто не спроможні виконувати зобов’язання перед кредиторами, що зазвичай є підставою для ініціювання справи про банкрутство.
Проте війна створила безпрецедентні обставини, які законодавство та суди змушені враховувати. Постає питання: як проводити процедуру банкрутства, якщо активи боржника фактично захоплені чи знищені? Які правові механізми доступні й як захистити інтереси сторін у таких умовах?
Втрата доступу до основних активів через бойові дії або окупацію кардинально впливає на здатність підприємства вести господарську діяльність і розраховуватись із боргами. Верховний Суд неодноразово наголошував: перебування цілісного майнового комплексу боржника на тимчасово окупованій території унеможливлює його нормальне функціонування. Якщо все майно компанії, наприклад, залишилось у Криму чи на окупованій частині Донеччини, підприємство об’єктивно не може погашати борги – це суттєва юридична обставина в процедурі банкрутства.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Закон № 3249-IX від 13.07.2023 доповнив Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) тимчасовими нормами, чинними під час воєнного стану та шість місяців після його скасування. Ключовий пункт 1-6 Прикінцевих положень, який забороняє відкривати провадження у справі за заявою кредитора, якщо боржник доведе, що невиконання зобов’язань спричинене збройною агресією проти України. Під нею розуміється і ситуація, коли цілісний майновий комплекс боржника розташований у зоні бойових дій або на тимчасово окупованій території. Отже, якщо основні активи підприємства, наприклад, у Бердянську чи Мелітополі, суд не має права відкрити справу про банкрутство за заявою кредитора. Такий боржник отримує своєрідний «воєнний імунітет».
Норма діє лише тоді, коли неплатоспроможність прямо зумовлена війною. Для її застосування суд має встановити:
• на дату підготовчого засідання є непогашена заборгованість;
• цілісний майновий комплекс боржника розташований на окупованій території з офіційного переліку.
• Якщо ці умови доведено, провадження за заявою кредитора відкривати не можна.
Водночас заборона стосується лише кредиторських заяв. Боржник може самостійно ініціювати банкрутство, і для цього навіть спрощено доступ до процедури — знижено мінімальний розмір боргу, скасовано попередні збори кредиторів, продовжено строк подання заяви тощо. Мета — надати постраждалим підприємствам можливість реструктуризації боргів або контрольованої ліквідації без ризику примусового банкрутства.
Також спрощено процесуальні аспекти: збори кредиторів і комітети можна проводити дистанційно, боржників звільнено від окремих судових зборів. Усе це покликано адаптувати процедури до реалій війни.
Закриття справи через недоступність активів
Проблемним є питання справ, відкритих до запровадження мораторію або ініційованих самим боржником, коли активи стали недосяжними через окупацію. Зазвичай ліквідатор формує ліквідаційну масу з майна боржника та продає її для задоволення вимог кредиторів. Якщо ж уся власність залишилася під окупацією, процес фактично блокується.
Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 913/355/21 визнав: перебування основної частини майна боржника на тимчасово окупованій території може бути підставою для закриття провадження у справі про банкрутство, якщо це об’єктивно унеможливлює завершення ліквідації.
Суд підкреслив, що відсутність доступу до майна — надзвичайна обставина, яка робить подальший розгляд беззмістовним і суперечить принципу процесуальної економії. Водночас закриття справи можливе лише після перевірки, чи ліквідатор вжив усіх можливих заходів для пошуку або відновлення доступу до активів.