Як технології змінюють демократію: голосування, цензура, deepfake

Здається, роман технологій та демократії добігає кінця. Минув час утопічного оптимізму, коли інтернет вважали ледь не панацеєю, що гарантує свободу та пряму участь громадян в управлінні.

Сьогодні, особливо після 2024 року, «найбільшого року виборів в історії», стало зрозуміло: цифровий світ не просто доповнює політику, він переписує її правила на фундаментальному рівні. Згідно зі звітом Freedom House за 2024 рік, глобальна свобода скорочується 18-й рік поспіль, і технології відіграють у цьому процесі дедалі помітнішу, часто деструктивну роль.

З одного боку, вони дають небачені раніше можливості для залучення та прозорості. З іншого — створюють загрози, здатні підірвати довіру до інститутів, посилити поляризацію та спотворити саму суть публічного діалогу. Це складний та неоднозначний вплив, що потребує глибокого аналізу — від електронного голосування до епохи deepfake.

Цифровізація виборів: чому зараз це неможливо?

Перенести вибори в онлайн, на перший погляд, абсолютно логічний крок у світі, де ми звикли робити все через інтернет. Ідея проста: зробити голосування зручнішим, дешевшим і доступнішим. Естонія, яка першою у світі запровадила інтернет-голосування ще у 2005 році, демонструє потенціал такого підходу. Це відкриває можливості для громадян з обмеженою мобільністю, тих, хто перебуває за кордоном, і молоді, яка звикла до цифрових сервісів.

Однак реальність виявилася складнішою. По-перше, постало питання кібербезпеки. Будь-яка централізована електронна система є потенційною мішенню для атак, що ставить під загрозу легітимність результатів. Побоювання щодо вразливості машин для голосування та відсутності паперового аудиту змусили деякі країни, зокрема Німеччину, визнати їх неконституційними через брак прозорості. Критики кажуть, що виборчий процес має бути зрозумілим для будь-якого громадянина без спеціальних технічних знань, а електронні системи часто є чорними скриньками.

Не менш гострою проблемою виявляється біометрична ідентифікація. На папері це виглядає як надійний захист від фальсифікацій. Проте досвід країн Глобального Півдня показує, що технологія може стати інструментом виключення. У Кенії та Уганді біометричні системи створювали бар'єри для цілих спільнот, які мали проблеми з отриманням документів. В Індії фізичні робітники, чиї відбитки пальців стиралися від важкої праці, втрачали доступ до системи Aadhaar, а отже, і право голосу. Це показовий приклад того, як технологічне рішення, розроблене без урахування соціального контексту, не вирішує, а лише посилює наявну нерівність.

Зрештою все зводиться до довіри. У суспільствах із низьким рівнем довіри до державних інститутів — а, за даними Pew Research Center, лише 35% громадян у розвинених економіках задоволені тим, як працює демократія, — будь-яка непрозора технологія сприймається як інструмент для маніпуляцій. Як показує досвід Кенії, навіть незначні технічні збої миттєво інтерпретуються як доказ фальсифікацій, що може спровокувати повномасштабну політичну кризу. Гасло «Fungua server» («Відкрийте сервери») стало там символом вимоги прозорості, яку технологія сама по собі забезпечити не змогла.

Архітектура поляризації: як соціальні мережі змінили публічний простір

Підписуйтеся на наші соцмережі

Соціальні мережі кардинально змінили правила гри у політиці, зруйнувавши монополію традиційних медіа. Вони стали майданчиком, де кожен отримав голос, а політичні аутсайдери — шанс бути почутими. Проте архітектура цих платформ, побудована на економіці уваги, має серйозні побічні ефекти. Як зазначає Єрун ван ден Ховен у своїй роботі «Демократія в цифрову епоху», ми «наївно припускали, що невидима цифрова рука сама по собі створить добре і демократичне цифрове суспільство. Це виявилося фатальною помилкою».

Алгоритми, оптимізовані для максимального залучення, віддають перевагу емоційному та провокаційному контенту. Це створює ідеальне середовище для дезінформації та поляризації. Ми опиняємося у фільтраційних бульбашках, де алгоритми показують лише те, з чим ми вже згодні. Конструктивний діалог стає майже неможливим, а суспільство фрагментується на ворогуючі табори. Дослідження підтверджують, що автоматизовані акаунти (боти) відіграють значну роль у поширенні негативного контенту, що ще більше поглиблює розколи.

Яскравим прикладом є російські ботоферми. Масштабна операція «Doppelgänger» («Двійник»), викрита EU DisinfoLab, працює з 2022 року. Її тактика — створення точних копій сайтів відомих західних медіа (Le Monde, The Guardian, Fox News) і поширення через них прокремлівських наративів за допомогою тисяч фейкових акаунтів у X та Facebook. Ці боти не просто постять посилання, а й активно вступають у дискусії, створюючи ілюзію широкої підтримки та розпалюючи суперечки.

Окрему роль відіграє TikTok. Його алгоритм, орієнтований на миттєву віральність, виявився вразливим до маніпуляцій. Під час парламентських виборів у Молдові у вересні 2025 року аналітики з VSquare зафіксували цілу «пропагандистську машину на базі ШІ»: мережа зі 128 акаунтів за два місяці згенерувала понад 6000 роликів з дезінформацією, які набрали десятки мільйонів переглядів. Це демонструє нову тактику: не якість, а кількість. Завдання — перевантажити інформаційний простір дешевим, але масовим контентом, протидіяти якому фактчекерам майже неможливо.

Індустріалізація брехні: дезінформація та цензура

Дезінформація перетворилася з поодиноких випадків на потужну індустрію. Сьогодні «дезінформація на замовлення» — це ринок, де приватні компанії пропонують повний спектр послуг. Дослідження Оксфордського університету задокументували організовані кампанії з маніпуляції у десятках країн. За оцінками, з 2009 року на послуги цифрових пропагандистів було витрачено понад $60 млн. Це вже не просто тролі-одинаки, а справжні цифрові армії, що діють за гроші.

Особливу небезпеку становлять зашифровані платформи. Telegram, через свою мінімальну модерацію, перетворився на «цифровий дикий захід» для пропаганди. Як зазначають європейські аналітики, російські дезінформаційні канали використовують його як основний майданчик для поширення фейків, які потім «відмиваються» і потрапляють в обговорення на інших платформах. Це створює екосистему, де брехня зароджується у закритому середовищі і поступово просочується у мейнстрім.

Парадоксально, але боротьба з дезінформацією іноді стає приводом для посилення цензури. Найбільш радикальний її прояв — інтернет-шатдауни. Правозахисна організація Access Now фіксує сотні таких випадків щороку, і часто вони збігаються з виборами чи протестами. Хоча уряди пояснюють це потребою у забезпеченні стабільності, на практиці це інструмент для придушення інакомислення та створення інформаційного вакууму.

Синтетична реальність і політика: епоха deepfake

А потім з’явився генеративний ШІ, і межа між реальністю та вигадкою почала розмиватися. Технологія deepfake, здатна створювати гіперреалістичні підробки, є однією з найсерйозніших загроз. Як зазначає професор Хані Фарід в інтерв'ю NPR, «кошмарний сценарій — це коли за день до, у день або після виборів якась бомбезна картинка, відео чи аудіо просто підпалить світ».

Реальні приклади вже існують. Вибори у Словаччині у 2023 році, де за два дні до голосування з'явився deepfake-аудіозапис, що дискредитував лідера проєвропейської партії, показали, наскільки ефективною може бути ця зброя. У США AI-згенерований дзвінок нібито від Джо Байдена закликав демократів не голосувати на праймеріз. Показово, що такі атаки не потребують голлівудської якості. Часто достатньо просто посіяти сумнів.

Цікаво, що ШІ використовують і самі політичні кампанії. Під час праймеріз Республіканської партії США кампанія Рона Десантіса використала в X AI-згенеровані зображення Дональда Трампа, що обіймається з доктором Фаучі, щоб вдарити по його репутації серед консервативних виборців. Сам Трамп активно поширював у своїй соцмережі Truth Social AI-меми, створені прихильниками, наприклад, фейкове зображення, де його нібито підтримала Тейлор Свіфт. Це нормалізує використання синтетичного контенту в політиці.

Водночас виникає феномен дивіденду брехуна (liar's dividend), термін, впроваджений Робертом Чесні та Даніель Сітрон. Коли люди знають, що будь-який запис можна підробити, це дає політикам змогу заперечувати автентичність реальних доказів їхніх правопорушень. Це руйнує саму основу доказової відповідальності.

Варто наголосити, що переважна більшість deepfake-контенту не пов'язана з політикою. За даними компанії Security Hero, до 98% deepfake-відео є порнографічними і в 99% випадків спрямовані проти жінок. Це не лише порушення прав, але й політична проблема, оскільки такі атаки використовують для залякування та витіснення жінок з публічного життя.

На шляху до цифрової стійкості: погляд у майбутнє

Епоха технологічної нейтральності у політиці завершилася. Покладатися на саморегулювання технологічних компаній виявилося недостатньо. Потрібен комплексний підхід, що поєднує розумне регулювання, технологічні контрзаходи та підвищення суспільної стійкості.

Законодавчі ініціативи, як-от європейський Акт про цифрові послуги (DSA), роблять важливий крок, вимагаючи від платформ більшої прозорості. Розвиток технологій автентифікації контенту, наприклад, цифрових водяних знаків, також є критично важливим.

Парламентські вибори у Молдові 28 вересня 2025 року стали яскравим прикладом того, як виглядає сучасна інформаційна війна. Як і попереджали аналітики з Stimson Center, росія застосувала весь арсенал гібридних загроз. 

За кілька тижнів до виборів була розгорнута мережа ботів «Матрьошка», яка видавала себе за легітимні медіа та поширювала дезінформацію. Окрім цього, за даними Reuters, на президентських виборах у Молдові 2024 року, росія намагалася організувати підкуп майже 150 000 виборців. Попри безпрецедентний тиск, в обох випадках перемогу здобула прозахідна партія «Дія і Солідарність» (PAS) на чолі з президенткою Майєю Санду, що стало серйозним ударом по позиціях кремля. 

Вибори в Румунії, що відбулися невдовзі, продемонстрували схожий сценарій: масовані інформаційні атаки, спрямовані на розпалювання соціальної напруги та підтримку ультраправих, націоналістичних сил, активно поширювалися через TikTok та Telegram. Проте і тут проєвропейським силам вдалося зберегти більшість, хоча й ціною значної поляризації суспільства. Цей досвід засвідчує, що демократії можуть протистояти, але це потребує максимальної мобілізації.

Тому в центрі будь-якої стратегії має бути людина. Інвестиції у медіаграмотність, розвиток критичного мислення та розуміння механізмів роботи цифрового світу є ключовою інвестицією у майбутнє демократії.