Що заважає нам працювати з ШІ? Чого діти можуть навчити дорослих
Привіт! Я Вадим, Product Analyst Lead у Brighterly. Нещодавно я став ментором у дитячому IT-таборі, який організували SKELAR та благодійний фонд «Діти Героїв» для дітей, які втратили батьків через війну.
Разом з іншими менторами ми навчали дітей віком від 10 до 15 років створювати власні цифрові продукти за допомогою ШІ. Наприкінці табору я брав участь в оцінюванні близько 40 проєктів, які вони розробили.
Це був мій перший досвід менторства такої великої групи дітей. І я їхав туди з певними очікуваннями: потрібно буде багато пояснювати, допомагати, мотивувати. Насправді все виявилося цікавіше.
Я давно працюю з ШІ й бачу, наскільки сильно ці інструменти змінюють можливості людини. Водночас на професійних заходах досі часто чую аргументи, чому ШІ не варто довіряти: галюцинації, недостатній контекст, неякісний код.
Більшість із цих ризиків реальні. Але іноді обговорення того, чому щось не спрацює, закінчується ще до першої спроби.
У таборі я побачив зовсім інший підхід: діти починали з того, що хочуть створити, а не з того, наскільки складно це буде реалізувати.
І, здається, дорослим теж є чого в них повчитися.
Від нудної лекції до власної гри за кілька хвилин
Перші заняття проходили приблизно так, як можна очікувати від дитячого табору.
Діти приїхали відпочивати, купатися в басейні, спілкуватися. А тут їм пропонують лекції про IT.
Старша група на моїй лекції вже відверто нудьгувала, частина дітей навіть засинала. Молодші були значно активнішими, але я швидко зрозумів, що втримувати увагу 25 дітей протягом години — це окрема навичка.
Ми з іншим ментором, Микитою, хотіли навчити їх не просто генерувати код, а мислити продуктами. Пояснювали на простих прикладах. Ось екран, де натискаєш кнопку — і змінюється колір. Виглядає симпатично, працює, але яку проблему вирішує?
А ось планер для домашніх завдань. Якщо ти постійно забуваєш записувати домашку, такий застосунок уже може бути корисним. Ми обговорювали, які проблеми є в самих дітей і як їх можна вирішити. А наприкінці однієї з лекцій хлопчик запропонував:
— А давайте прямо зараз щось навайбкодимо!
Вибрали Flappy Bird.
Почали разом формулювати промпт. Хтось хотів червоний колір, хтось — щоб замість пташки була сова, комусь потрібні були грибочки. Ми зібрали ці ідеї, описали, що хочемо отримати, і запустили Claude працювати. За кілька хвилин уже грали у власну гру й змагалися за рекорди.
І ось тут стався переломний момент.
Діти, які не дуже хотіли йти на лекції, самі попросили залишитися довше. Вони зрозуміли, що можуть придумати щось власне і майже одразу побачити результат.
На практичні заняття вони вже прийшли з готовими ідеями та технічними завданнями, які теж готували за допомогою ШІ.
Один хлопець навіть приніс ТЗ на 82 сторінки у Word :) Звісно, 82 сторінки не означають, що продукт буде кращим. Але мене вразило саме бажання дітей створювати щось власне.
«А яку продуктову проблему ти вирішуєш?»
Під час занять ми багато говорили про продуктову цінність.
Наприклад, запитували дітей, як вони використовують ChatGPT. Багато хто відповідав, що фотографує домашні завдання й отримує готові відповіді.
Ми спробували розібрати це глибше.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Чому ти не зробив домашнє завдання? Забув? Не вистачило часу? Не зрозумів пояснення в школі?
Це три різні проблеми, і рішення для них теж будуть різними.
Якщо не зрозумів тему, можна попросити ШІ пояснити її, а не просто дати відповідь. Якщо забуваєш домашку — можна створити застосунок, який допоможе її відстежувати. Особисто в мене в школі іноді не вистачало сил наприкінці уроку написати речення «впр. 97–99, прочитати с. 140–185», але уявити розробку застосунку, який вирішував би таку дрібницю, було важко.
Ще мені особливо запам'ятався один момент.
Коли хлопчик запропонував створити Flappy Bird, до нього підійшла дівчинка років десяти й абсолютно серйозно запитала:
— А яку продуктову проблему ти вирішуєш?
Ми щойно пояснювали дітям ці принципи, а вони вже почали застосовувати їх до ідей одне одного. Звісно, гра може бути цінною просто тому, що вона розважає. Але сама постановка питання мене дуже потішила. Діти почали думати не тільки про те, що вони можуть зробити, а й навіщо. І це, на мою думку, важливіше за вміння правильно написати промпт.
Вони не знали, що це складно
Мабуть, найбільше мене вразила історія десятирічної Варі. Вона прийшла на практичне заняття з простою проблемою: раніше вони з подругами проводили час разом, а тепер живуть у різних містах.
Варя хотіла створити місце, де вони зможуть одночасно малювати онлайн.
Якщо подивитися на це очима розробника, завдання вже не таке просте. Потрібно забезпечити взаємодію кількох користувачів, синхронізацію малюнків, роботу застосунку через інтернет.
Але Варя про все це не думала, бо просто хотіла малювати з подругами.
І почала створювати свій продукт. Звісно, не все вийшло з першої спроби. Вона змінювала застосунок, додавала функції, виправляла те, що не працювало. Коли виникли труднощі з публікацією, ми допомогли їй запустити платформу через Render. А далі вона вже сама продовжувала працювати з Claude та вносити зміни. Наприкінці другої години практичних занять вона досить впевнено користувалася інструментами, з якими раніше не працювала.
Її проєкт став одним із переможців табору.
І для мене найцікавішим був не сам факт, що десятирічна дитина створила вебзастосунок. А те, що вона навіть не розглядала технічну складність як причину відмовитися від ідеї.
Дорослий спеціаліст міг би почати з оцінювання архітектури, обсягу роботи, необхідних технологій і ризиків.І це нормально. У професійній розробці ми відповідаємо за безпеку, якість, бюджети та результати.
Але іноді цей досвід починає нас обмежувати.
Ми ще не перевірили ідею, але вже знаємо десяток причин, чому вона не спрацює. Діти ж часто просто пробують. І сучасні ШІ-інструменти дають змогу робити такі спроби набагато швидше та дешевше, ніж раніше.
Головний тут ти, а не ШІ
На заняттях я намагався пояснити дітям кілька простих правил роботи з ШІ. Одне з головних:
Ти керуєш процесом. Не Claude вирішує, яким має бути твій продукт, а ти.
На практиці діти часто кликали мене й просили допомогти написати промпт. Я запитував, що саме вони хочуть змінити. Дитина пояснювала мені звичайними словами. А я відповідав:
— От як мені сказав, так йому й напиши.
Для багатьох це спочатку було незвично. Вони сиділи за комп'ютером і думали, що для створення програми потрібно знати якусь спеціальну мову або правильні команди.
Але основна складність виявилася зовсім іншою — потрібно навчитися чітко формулювати власні очікування. Наприклад, дитина просить зробити червоний фон, а Claude створює зовсім не той відтінок. Можна сказати, що ШІ не впорався. А можна уточнити, що потрібен бордовий, описати бажаний результат детальніше й спробувати знову.
Саме на цьому я постійно наголошував: якщо результат не такий, як ти очікував, це не причина зупинятися. Зміни промпт. Уточни вимоги. Спробуй інший підхід. Зроби десять чи двадцять ітерацій, якщо потрібно. Я трохи переживав, що діти розчаруються, коли побачать, що ШІ не створює ідеальний продукт із першого запиту. І справді, таке іноді траплялося.
Але більшість реагувала інакше. Вони створювали одну функцію, бачили, що вона працює, і відразу хотіли додати наступну. Потім ще одну. І ще. Цю постійну жагу до вдосконалення було дуже цікаво спостерігати.
Чого мене навчили ці 40 проєктів
Наприкінці табору діти захищали свої проєкти перед журі. І тут на мене чекало ще одне відкриття. Я бачив деякі з цих продуктів раніше й переживав, що діти можуть розгубитися під час презентацій. Але багато хто виступав напрочуд упевнено. Вони пояснювали, яку проблему вирішує продукт, що вже реалізували та що хотіли б додати, якби мали більше часу.
Наприклад, один хлопець створив гру на Unity за мотивами історії, яка йому подобалася. Він пояснив, що вирішує проблему нудьги: хотів пограти в певну гру за історією, яку прочитав в інтернеті, але такої гри не існувало. Тож створив її сам.
Ми також запитували дітей, які функції вони додали б до своїх продуктів. Ідей вистачало: чати, нагадування, сповіщення, мобільні версії, нові механіки. Діти не сприймали створені застосунки як щось завершене. Для багатьох це був тільки початок.
Ми з менторами переглядали функціональність проєктів, оцінювали реалізацію та презентації. І зрештою вирішили відзначити більше учасників, ніж планували спочатку. Але найважливішим результатом для мене були навіть не самі застосунки.
За кілька занять діти пройшли шлях від споживання технологій до створення власних продуктів.
Вони навчилися формулювати проблему, описувати бажане рішення, експериментувати й презентувати результат. Без необхідності спочатку роками вивчати програмування.
Це не означає, що технічні знання більше не потрібні. Створити прототип і побудувати надійний продукт для тисяч користувачів — різні завдання.
Але ШІ суттєво знизив поріг входу для першого кроку.
І тепер дедалі більше людей можуть спробувати реалізувати власну ідею, не чекаючи, поки опанують усі необхідні технології.
Чого дорослим варто повчитися в дітей
У роботі я постійно бачу, як швидко розвиваються ці інструменти. Ще два роки тому ми в команді свідомо вирішили переводити все в codebase і відмовлятися від тулів, які потребують ручної роботи (наприклад, Tableau). Тоді ми ще не знали, на що саме переїдемо, але точно знали, що рухатися треба в цьому напрямку і важливо спробувати. Спробували кілька варіантів, щонайменше три. І лише з розвитком ШІ-моделей змогли втілити задум.
Для мене тут працює принцип Quantity leads to quality. Що більше осмислених спроб ми можемо зробити, то більше можливостей знайти хороше рішення. А ШІ дає змогу збільшити кількість таких спроб у рази.
А після табору я ще більше замислився над тим, як наш власний досвід впливає на готовність пробувати нове і скільки спроб ми готові робити. У професійній роботі ми звикаємо думати про обмеження. Скільки часу потрібно? Які ресурси? Які ризики? Скільки розробників знадобиться? Ці питання важливі. Але іноді ми ставимо їх занадто рано, ще до того, як перевірили, чи взагалі можлива наша ідея.
Діти нагадали мені про інший підхід. Спочатку уявити, чого хочеш досягти. Потім спробувати. Подивитися на результат, зробити висновки й покращити його.
Це не означає відмовитися від критичного мислення. Навпаки, потрібно критично оцінювати те, що створює ШІ, але не дозволяти сумнівам зупиняти нас ще до першої спроби.
І ще одна думка, яку я намагався донести дітям: ШІ — це інструмент, а не заміна власного мислення. Він може писати код, пояснювати складні речі, допомагати з ідеями. Але саме людина визначає, яку проблему хоче вирішити, що вважати хорошим результатом і куди рухатися далі.
У таборі я бачив дітей, які активно обговорювали свої ідеї, сперечалися, змінювали рішення й критикували те, що створював Claude. Технологія не зробила їх пасивними, вона дала їм новий спосіб реалізувати власні задуми.І, мабуть, це головне, що я виніс із цього досвіду.
Діти не знали, що їхні ідеї складно реалізувати. Тому просто спробували.
Іноді саме цього першого кроку нам, дорослим, найбільше бракує.
Фільм про табір доступний на MEGOGO за посиланням.