Редизайн очима продакта: 8 запитань, без яких не варто починати
Катерина Махортова, Product Manager в Edlight у холдинговій IT-компанії Boosta
За час моєї кар'єри як проєктного та продакт-менеджера мені не раз доводилося менеджити редизайн продуктів та окремих фіч. І, щиро кажучи, більшість редизайнів, з якими я стикалася, ламалися не через дизайн як такий, а через те, що на старті не було відповідей на базові запитання.
У статті я хочу розібрати ці 8 запитань, щоб визначити, як ефективно провести редизайн, і чи варто взагалі його проводити у вашому випадку.
Як компанії вирішують, що редизайн потрібен
Я думаю, багатьом продактам знайома ця ситуація. У продукті накопичуються дрібні сигнали: користувачі не завжди знаходять потрібну дію, сапорт отримує схожі запитання, команда помічає просідання в окремому флоу або просто відчуває, що сторінка вже не відповідає рівню продукту.
І от на мітингу хтось каже: «А давайте це трохи осучаснимо», інший додає, що сторінка виглядає застаріло, дизайнер приносить референс і пропонує зробити щось подібне. І в якийсь момент ти ловиш себе на думці, що це справді має кращий вигляд. Потім з’являється стейкхолдер і запитує: «А де тут гроші?», і на додачу розробка оцінює все це на кілька тижнів роботи.
І тут виникає логічне запитання: чи вартий такий редизайн вкладених ресурсів і як зрозуміти, що за цим стоїть не лише гарний вигляд? У світі сучасних дизайнів ти зі своїм продуктом також не хочеш відставати й прагнеш виглядати привабливо для користувача. Але що робити, коли продукт уже живе, має свою аудиторію й певну інерцію змін?
Кейси, коли редизайн оцінили негативно
Саме на цьому етапі багато команд стикаються з типовими помилками. Свіжі кейси великих компаній показують: користувачі оцінюють редизайн не у вакуумі. Навіть сучасніший інтерфейс або нова айдентика можуть викликати негатив, якщо вони ламають звичні сценарії, ускладнюють навігацію або забирають те, за що люди цінували продукт.
Показовий приклад — Apple Photos. В iOS 18 Apple відмовилася від звичної табової навігації й об’єднала роботу з фото в одну сторінку. Ідея виглядала як спрощення, але багато користувачів сприйняли це як втрату зрозумілої структури. Уже в iOS 26 Apple повернула таби Library і Collections — після негативної реакції на попередній редизайн. (TechCrunch)
Ще один приклад — Netflix. У 2025 році сервіс оновив TV-інтерфейс: замінив ліве меню на верхню навігацію й змінив логіку головної сторінки. Частина користувачів розкритикувала новий layout як менш зручний, хоча Netflix стверджував, що тести показали позитивну реакцію більшості. Це хороший приклад того, що навіть протестований редизайн може викликати backlash, якщо зачіпає щоденні патерни взаємодії. (Hollywood Reporter)
У бренд-дизайні показовий кейс — Cracker Barrel. У 2025 році компанія прибрала з логотипа впізнаваного персонажа Uncle Herschel, намагаючись осучаснити айдентику. Аудиторія сприйняла це як втрату частини ідентичності бренду, тож компанія швидко повернула старий логотип. Reuters також писав, що після backlash трафік у ресторанах знизився приблизно на 8%. (Reuters)
Ці приклади добре підсвічують ключову проблему: редизайн — це не лише про візуал, а про цілісний досвід. Якщо оновлення не робить продукт зручнішим або руйнує звичні сценарії, користувачі легко сприймають його як зміну заради зміни. Саме тому перед стартом редизайну продакту варто поставити собі й команді кілька чесних запитань: що саме ми покращуємо, для кого — і чи не ризикуємо зламати те, заради чого користувачі вже обрали продукт.
Запитання 1. Чи виконує поточний флоу своє завдання?
Тобто запитання не в тому, чи це виглядає красиво або сучасно, а в тому, чи справді воно працює так, як потрібно користувачу. Щоб відповісти на нього, важливо подивитися глибше:
- що саме користувач тут робить;
- з яким завданням приходить;
- у якому стані перебуває — поспішає, досліджує чи намагається щось виправити;
- чого йому зараз бракує, щоб досягти своєї мети: зрозумілості, довіри, підказки, простішого вибору чи меншої кількості кроків.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Команда починає обговорювати новий вигляд, хоча спершу варто домовитися, яке завдання флоу має виконувати та де саме він із нею не справляється. Саме цей контекст часто випадає з фокуса, коли йдеться про редизайн.
Запитання 2. Чи є в нас реальна проблема, чи нам просто не подобається?
Це запитання звучить банально, але на практиці рятує від половини зайвих ініціатив. Бо дуже легко сплутати суб’єктивне відчуття з реальною продуктовою проблемою. Адже є велика різниця між тим, що виглядає застаріло, і що не працює. У першому випадку — це про сприйняття, у другому — про конкретний вплив на поведінку користувача й метрики продукту.
Я намагаюся максимально приземлити це до конкретики: де ми втрачаємо користувача, де він помиляється, де витрачає забагато часу, де падає конверсія. Важливо все перевіряти через дані. Якщо ви не знайшли підтвердження проблеми в цифрах, її, найімовірніше, немає.
У такому випадку варто зупинитися на цьому етапі, бо далі це вже буде не робота, а дискусія смаків. А такі дискусії, як показує мій досвід, зазвичай ведуть у глухий кут.
Запитання 3. Як це вплине на метрики та гроші?
Це те саме запитання від стейкхолдера, яке спочатку може дратувати, але з часом стає одним із найкорисніших у процесі ухвалення рішень. Воно змушує вийти за межі категорій «подобається / не подобається» та сфокусуватися на реальному впливі.
У цьому контексті важливо чітко сформулювати: що саме має змінитися після редизайну? Це може бути швидкість виконання завдання, конверсія, кількість помилок або навіть навантаження на сапорт.
Тобто йдеться не просто про зміни, а про вимірюваний результат, який можна перевірити після впровадження. І якщо на цьому етапі відповіді немає — це сигнал, що ми поки що не готові рухатися далі. Без цього редизайн перетворюється на гіпотезу без критеріїв успіху.
Інколи чесна відповідь — він не вплине на метрики чи гроші. У такому разі саме час зупинитися і не витрачати ресурси на редизайн, що не принесе цінності.
Запитання 4. Що саме ми змінюємо та чому?
Редизайн із фокусом на те, щоб зробити нову версію всього, майже завжди виходить боком. На перший погляд, це виглядає як швидке рішення, але на практиці лише збільшує ризики та розмиває фокус.
Ми знову ж таки маємо зупинитися й деталізувати: що конкретно ми змінюємо та з якої причини. Це структура сторінки, порядок кроків, тексти, візуальні акценти, CTA, логіка флоу чи окремі елементи, які заважають користувачу рухатися далі?
Я намагаюся розбивати це на прості й перевірені речі: що саме змінюється, чому ми віримо, як це допоможе та як ми це будемо перевіряти. Такий підхід дає змогу перевести редизайн як концепцію в набір чітких гіпотез. І, що не менш важливо, це значно знижує ризик зробити великий обсяг роботи, а потім не зрозуміти, що із цього справді спрацювало.
Запитання 5. Чому цей референс працює?
Референси — це справді корисний інструмент, але з ними дуже легко себе обманути. Вони створюють відчуття, що рішення вже знайдене, хоча насправді ми лише запозичуємо форму, не завжди розуміючи зміст.
Що саме тут працює? Це структура, логіка, швидкість сприйняття чи, можливо, контекст використання? Для якої аудиторії це рішення створене? У якому сценарії воно працює? І головне — чи є в нас функція, для якої це рішення взагалі було придумане.
Такий розбір допомагає відокремити суть від зовнішнього вигляду, бо іноді нам потрібен не сам патерн із референсу, а принцип, який за ним стоїть.
Запитання 6. Чи не ламаємо ми те, що вже працює?
У продукті завжди є частини, які добре працюють і дають передбачуваний ефект. Це може бути звичний порядок дій, зрозумілий CTA, знайоме розташування інформації або просто флоу, який користувачі вже навчилися швидко проходити. Часто саме ці елементи хочеться осучаснити, щоб вони відповідали трендам і часу.
Однак я кілька разів бачила, як після таких змін просідали метрики. Тому зараз тримаю для себе просте правило: якщо щось працює — працюємо із цим дуже обережно. Редизайн не має перетворюватися на гонитву за найкращим результатом і конкуренцією серед дизайнів для бізнесів у своїй ніші. Пам’ятаймо, що у пріоритеті — покращити досвід користувача, але водночас не втратити те, що вже має цінність.
Запитання 7. Чи можна зробити це поступово?
Ідея одразу зробити нову версію звучить красиво, але на практиці це часто означає місяці роботи й високий рівень ризику. Вона приваблює масштабом, але водночас ускладнює контроль над результатом.
Я все частіше повертаюся до прагматичнішого підходу: подивитися, де користувачу зараз найважче — і почати саме з того місця, де зміна може дати найбільший ефект. Далі процес стає значно керованішим: змінили — перевірили — рухаємося далі.
Перевіряти це можна по-різному: через A/B-тест, аналіз метрик, usability-тестування, записи сесій, фідбек від сапорту або короткі інтерв’ю з користувачами. Такий підхід дає змогу швидше отримувати зворотний зв’язок і краще розуміти, які саме зміни дають результат, а які — ні.
Важливо, щоб поступовість не перетворювалася на набір випадкових правок. Навіть якщо ми рухаємося маленькими кроками, у команди має бути загальне розуміння, який досвід хочемо побудувати в результаті.
Так, зовні це виглядає менш ефектно, ніж коли йдеться про великий запуск нової версії. Але зсередини це набагато стабільніший і передбачуваніший спосіб рухатися вперед.
Запитання 8. Що відчує користувач після змін?
Редизайн — це завжди зміна звички. І навіть якщо нове рішення об’єктивно краще, користувач може відреагувати негативно — просто тому, що стало незвично й по-новому. Тож важливо подивитися на зміни не лише з погляду логіки чи метрик, а й через досвід користувача.
Чи не зникає щось знайоме? Чи зрозуміло, що саме змінилося? І чи не виглядає це як оновлення заради оновлення без явної причини? Ці прості запитання допомагають заздалегідь зняти частину опору та зробити зміни природними для користувача.
Замість висновку
Для мене редизайн став способом керувати змінами в продукті. Іноді найкраще, що можна зробити — це взагалі не починати редизайн. У деяких випадках — вчасно зупинити його у процесі, коли стає зрозуміло, що цінності в цьому немає. А буває достатньо просто допомогти команді переключити увагу: не на те, як виглядає, а на те, як це працює.
Бо зрештою користувачу не так важливо, наскільки свіжим виглядає інтерфейс. Значно важливіше — чи допомагає він швидко закрити його потребу. І якщо дизайн справді працює, він стає майже непомітним. А це, здається, і є найкращий результат.