Операція «Вівальді»: Андрій Білецький про розгром росії на Донбасі
277 квадратних кілометрів офіційно звільненої території, розгромлена 144-та мотострілецька дивізія росії та повністю зірваний стратегічний план ворога на 2026 рік.
Про деталі п'ятимісячної таємної операції «Вівальді», яку вдалося приховати навіть від західних аналітиків, на пресконференції, відеозапис якої оприлюднено на YouTube-каналі hromadske_talk, розповів командувач угруповання військ «Центр» Андрій Білецький та командування корпусу.
Головний підсумок битви на східному напрямку вимірюється не лише кілометражем, а й повною ліквідацією загрози оточення Слов'янсько-Краматорської агломерації.
Анатомія операції «Вівальді»: втрати росії та 277 км²
Оперативно-тактична операція «Вівальді», проведена силами Третього армійського корпусу ЗСУ, виконана повністю. Згідно з українською військовою картою, Сили оборони повернули контроль над 277 км² території, визначеної як втрачена, а також зачистили від інфільтрації ворога ще кілька сотень квадратних кілометрів. Водночас російська пропаганда домальовувала собі фейкові здобутки на 1260 км², заявляючи про нібито захоплення Святогірська, Оскола та Борової.
Під час безпосередніх штурмових дій втрати живої сили росії перевищили 8 000 осіб загиблими. Загалом у смузі відповідальності Третього корпусу щомісячні втрати противника протягом семи місяців залишалися найвищими серед усіх армійських корпусів ЗСУ та Національної гвардії.
Українські бійці взяли в полон близько 270 військовослужбовців росії. Серед них понад 20 офіцерів: три командири рот, начальник штабу батальйону та 13 командирів взводів розвідки. На заключному етапі операції також було знищено двох російських комбатів.
Спеціальні підрозділи та вогневі засоби завдали суттєвого ураження техніці противника:
- 3 800 одиниць броне- та автотехніки усіх типів;
- 1 800 артилерійських систем (з яких близько 20% знищено безповоротно, а решта тимчасово виведена зі строю);
- 50 засобів протиповітряної оборони;
- 68 000 безпілотних літальних апаратів.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Зрив плану росії: як «Вівальді» зупинила наступ на Донбасі
Стратегічний задум військово-політичного керівництва росії на 2025–2026 роки полягав у повному захопленні Донецької області. Угруповання «Запад», що об'єднувало 1-шу танкову, 20-ту та 25-ту загальновійськові армії росії, мало завдати двох розсікаючих ударів.
Перший удар із плацдарму на річці Чорний Жеребець передбачав рух через Святогірськ і Трубці, розрізання українського угруповання на східному березі річки Оскол та вихід до селища Барвінкове на півдні Харківщини. Другий удар через Добропілля мав зімкнути лещата навколо Слов'янсько-Краматорської агломерації.
Ліквідація плацдарму Третім корпусом повністю зруйнувала цей розрахунок. 144-та мотострілецька дивізія 20-ї армії росії фактично втратила боєздатність як організована сила, а її дії перетворилися на агонію. Ворог змушений був відмовитися від охоплення Донецької області з півночі та від прямого штурму Слов'янська й Краматорська.
ЗСУ вийшли на природний рубіж оборони по річці Чорний Жеребець. Це дозволило скоротити лінію фронту, значно ущільнити позиції піхоти, артилерії та операторів БПЛА, створивши стійку систему захисту.
Секрет успіху «Вівальді»: Mission Command та автономія ЗСУ
Унікальність операції «Вівальді» полягає в тому, що її проводили без створення окремого «наступального угруповання». Наступ здійснювали ті ж війська, які до цього понад пів року утримували 160-кілометрову ділянку фронту. ЗСУ наступали в меншості проти переважаючого противника, який мав тотальну перевагу в артилерії та БПЛА.
Підготовка тривала 11 місяців — із моменту прийняття корпусу командуванням у червні 2025 року до початку широкомасштабного наступу в травні 2026 року. За цей час підрозділи корпусу піднялися з останніх місць у загальному рейтингу ЗСУ за якістю ураження цілей у топ-20 та топ-30.
Ключові фактори успіху переформатування:
-
1
Впровадження Mission Command: перехід до директивного управління та довіри між рівнями «батальйон — бригада — корпус». Тактичні рішення залишили командирам на місцях.
-
2
Перенесення зусиль у глибокий тил ворога: корпус зосередився на оперативно-тактичних завданнях на глибину 100–150 км — паралічі логістики, знищенні командних пунктів, вузлів зв'язку та ППО.
-
3
Високий рівень забезпечення та НРК: корпус вийшов на перше місце за використанням наземних роботизованих комплексів і доправляє на передову втричі більше вантажів за тиждень, ніж інші з'єднання.
-
4
Зниження СЗЧ: рівень самовільного залишення частин у Третьому корпусі в 2,2–3 рази нижчий за середній по ЗСУ, що свідчить про високу довіру бійців до командування.
-
5
Співвідношення втрат: загальні втрати угруповання відносно росіян становлять 1:7 на користь України, причому серед українських втрат переважають поранені, тоді як у ворога — загиблі.
Окрему роль відіграло Управління безпеки операцій (ВБО), створене лейтенантом з позивним «Ігнат». Режим суворої таємності підтримували чотири місяці. Інформацію про просування не вносили до письмових звітів, а цивільні та закордонні OSINT-аналітики (зокрема DeepState та ISW) на прохання пресслужби утримувалися від оновлення карт. Крім того, українські сили використали системну брехню російських генералів, які доповідали керівництву росії про «перемоги» та розтрачували авіабомби й балістичні ракети по порожніх районах у глибокому тилу.
Прориви бронетехніки та вплив обмежень Starshield у 2026 році
Попри насиченість фронту безпілотниками, у 2026 році Третій корпус провів дві успішні атаки на бронетранспортерах, які перетворилися на високоточні спецоперації. БТРи із холодним розрахунком проскочили лінію бойового зіткнення, заглибилися на 4,5–5 км у тил ворога та висадили піхоту безпосередньо в лісових масивах, де розташовувалися російські оператори дронів.
Ліквідація пілотів Mavic та FPV-дронів у їхніх базисних районах призвела до миттєвого обвалу оборони росіян на всій ділянці фронту.
Водночас командування звернуло увагу на зовнішньополітичні виклики. Рішення Пентагону обмежити швидкість роботи терміналів Starshield позначкою 161 км/год негативно вплинуло на українську систему ППО. Українські дрони-перехоплювачі втратили можливість знищувати російські реактивні «шахеди», які рухаються на значно вищих швидкостях. Андрій Білецький назвав цей крок недружнім щодо цивільного населення України, хоча безпосередньо на передньому краї армійські підрозділи адаптувалися до обмежень за добу.
Угруповання «Центр»: чому Білецький відмовився від посади
Наразі Андрій Білецький очолив угруповання військ «Центр», до якого увійшли 3-й, 11-й (під командуванням Еміля Ішкулова) та 19-й (під командуванням бригадного генерала Скрета) армійські корпуси. Смуга відповідальності угруповання охоплює понад 26% усього фронту — від південних підходів до Куп'янська-Вузлового до Костянтинівки включно (Борова, Лиман, Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка).
Відповідаючи на запитання щодо кадрових пропозицій під час ротацій у вищому військовому керівництві, Білецький підтвердив, що йому запропонували очолити Сухопутні війська ЗСУ для проведення реформ.
Він відмовився від посади, пояснивши це тим, що на п'ятому році повномасштабної війни реформувати бойову підготовку можливо, але радикально змінити систему мобілізації без системних державних трансформацій — ні. За словами офіцера, він вважає себе значно ефективнішим на безпосередньому оперативному керівництві військами на фронті.
Операція «Вівальді» донесла головний тезис: українська армія здатна ефективно наступати на переважаючого ворога в умовах позиційної війни. Ключ до успіху полягає не в радянських стандартах маси, а в гнучкості прийняття рішень, зміні мілітарної культури та знищення оперативно-тактичної логістики противника.