Цифровий суверенітет України: хто контролює наші дані та хмари
Зламана сторінка в соцмережі з приватними фото може стати особистою проблемою. Втрата контролю над банківським рахунком, державним реєстром чи системою критичної інфраструктури — вже зовсім інший рівень ризику. На YouTube-каналі LIGA Бізнес Максим Агєєв, який понад 30 років працює в українській ІТ-індустрії, пояснив, чому боротьба за дані перетворюється на боротьбу за економічний і цифровий суверенітет.
Світ дедалі більше залежить від кількох глобальних технологічних платформ. Для користувача це насамперед зручність. Для бізнесу та держави — ще й питання, хто контролює інформацію, де вона зберігається і що станеться, якщо доступ до критичного сервісу раптом зникне.
Хмарні сервіси: як на них заробляють і за що платить бізнес
Хмара перетворює обчислювальні потужності на сервіс. Компанії не обов'язково купувати власні сервери, будувати дата-центр, мережі, резервне живлення та утримувати великий штат інженерів. Потрібні ресурси можна орендувати в оператора.
Провайдер інвестує у сотні або тисячі серверів, мережеве обладнання, резервування та спеціалістів, а клієнти оплачують необхідну їм частину цієї інфраструктури.
На прикладі бізнесу, яким керує Агєєв, дата-центр формує приблизно 20–25% доходу, тоді як основну виручку приносять хмарні сервіси. Інфраструктура рознесена між чотирма майданчиками — двома в Україні та двома в Європі.
Тобто клієнт платить не просто за сервер. Він купує обчислювальний ресурс, резервування, відновлення після аварій та роботу фахівців, яких дорого утримувати самостійно.
Цифровий зліпок: чому витік приватних фото — не найгірший сценарій
Максим Агєєв називає сукупність цифрової інформації про людину «цифровим зліпком». До нього входять записи в державних реєстрах, інформація про майно, гроші на рахунках, трудовий стаж, медичні дані, активність у соцмережах та інші цифрові сліди.
Саме масштаб можливих наслідків визначає цінність цих даних. Витік приватної фотографії може вдарити по репутації. Захоплення банківського рахунку безпосередньо загрожує грошам. Компрометація реєстру власності, системи підприємства чи критичної інфраструктури здатна спричинити вже системну кризу.
Звідси практичний принцип для компаній: дані потрібно оцінювати не лише за конфіденційністю, а й за ціною втрати контролю. Що станеться, якщо інформацію викрадуть? А якщо її видалять? Якщо система стане недоступною? Якщо нею зможе керувати стороння сторона?
Захист даних у хмарі: що змінюється, коли технологія вам більше не належить
Раніше компанія могла придбати сервер або програмне забезпечення й фізично контролювати його. Хмарна модель дедалі частіше означає купівлю готового сервісу.
Це зручніше, але змінює баланс влади між клієнтом і постачальником. Частина контролю переходить компанії, яка володіє платформою та визначає правила користування нею.
Саме тут, за логікою Агєєва, виникає суперечність між комфортом споживача та стратегічною безпекою. Користувачеві важливий найкращий і найзручніший інструмент. Бізнесу й державі доводиться додатково питати, чи зможуть вони працювати, якщо цей інструмент стане недоступним.
Для критичних систем одного аргументу «великий постачальник надійний» недостатньо. Потрібно знати, як повернути дані, наскільки складно перейти на іншу платформу і чи існує реальна альтернатива.
Цифровий суверенітет України: звідки взявся страх перед «червоною кнопкою»
У цьому контексті цифровий суверенітет означає здатність держави зберігати достатній контроль над критичними даними, сервісами та інфраструктурою.
Проблема стала гострішою через концентрацію технологічного ринку. Українці та українські компанії щодня користуються продуктами Microsoft, Google, Apple, Meta, Amazon та інших американських корпорацій. Максим Агєєв звертає увагу: що більше процесів переноситься на такі платформи, то дорожчою стає потенційна відмова від них.
У розмові прозвучала й тема «технофашизму» — терміна, яким описують ризик надмірного впливу технологічних корпорацій. Сам Агєєв використовує інше визначення — «націонал-капіталізм». Він бачить ризик у зближенні великих технологічних компаній із політичною владою та перетворенні технологій на інструмент міжнародного впливу.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Це позиція співрозмовника, а не встановлений факт про наміри конкретних корпорацій. Проте для бізнесу практичне питання від цього не змінюється: наскільки небезпечно залежати від сервісу, замінити який майже неможливо?
Ринок хмарних сервісів України може зрости до $250 млн
Перед повномасштабною війною, за оцінкою Максима Агєєва, український ринок інфраструктурних хмар становив приблизно $50–55 млн. Українські провайдери контролювали близько 35%, західні — 65%.
Після масового перенесення інформаційних систем за кордон баланс змінився. Нинішню частку українських операторів CEO оцінює приблизно у 22–23%.
Водночас сам ринок різко збільшився. Агєєв прогнозує, що у 2026 році він наблизиться до $250 млн. Ще близько $100 млн, за його припущенням, можуть припадати на сервіси, оплачені через донорські програми.
Це саме експертні оцінки співрозмовника, а не офіційна статистика ринку.
За наведеними ним даними, Amazon і Microsoft разом мають приблизно 60% світового хмарного ринку. В Україні великі західні платформи також отримали додаткову перевагу після початку повномасштабної війни, коли частину сервісів державним установам надавали безкоштовно для українського користувача.
Агєєв оцінює, що щонайменше близько $200 млн витрат на хмарні сервіси протягом року можуть піти з України на рахунки західних постачальників. Для нього це вже не тільки технологічна, а й економічна залежність.
Залежність від хмарних сервісів: чому головна ціна може з'явитися на виході
Один із головних ризиків хмарної економіки — vendor lock-in, тобто залежність від конкретного постачальника.
Початковий перехід може бути зручним, вигідним або навіть безкоштовним. Проблема виникає пізніше: інформаційні системи перебудовуються під певну платформу, команда звикає до її інструментів, накопичуються великі масиви даних. Міграція стає дедалі дорожчою.
Тому перед вибором хмари бізнесу варто відповісти на чотири запитання:
- де перебуватимуть критичні дані;
- як отримати їх назад у придатному для міграції форматі;
- скільки коштуватиме перехід до іншого постачальника;
- як довго бізнес зможе працювати у разі втрати доступу до сервісу.
Вартість хмари — це не лише тариф за місяць. Це також ціна можливого виходу з неї.
Захист даних від ракет: чому одна закордонна копія не вирішує проблему
Після початку великої війни аргумент на користь перенесення даних за кордон здавався очевидним: в український дата-центр може влучити ракета.
Агєєв каже, що регулярно чує це від клієнтів. Його відповідь ґрунтується на іншому принципі: неможливо гарантувати невразливість конкретної будівлі, але можна підвищувати стійкість самої інформаційної системи.
Для цього дані дублюють, створюють три-чотири копії, географічно розносять майданчики й готують процедури відновлення.
Тому ключове запитання — не «чи може бути знищений дата-центр?», а «що станеться з даними та бізнесом після його знищення?»
Штучний інтелект і дані: ChatGPT не треба називати витоком, щоб побачити ризик
Генеративний ШІ робить проблему контролю над інформацією ще складнішою. У пошуковик працівник зазвичай вводив окремий запит. У мовну модель можна завантажити внутрішній документ, код, фінансову інформацію або інший корпоративний контекст.
Агєєв не стверджує, що ChatGPT обов'язково «зливає» такі дані. Його теза інша: компанія не завжди здатна самостійно перевірити весь ланцюг подальшої обробки інформації, переданої зовнішній платформі.
Для бізнесу це означає необхідність визначити, які дані дозволено передавати зовнішнім ШІ-сервісам, а які мають залишатися у контрольованому периметрі.
Другий критерій — ціна помилки ШІ. Якщо модель помилиться в чернетці листа, наслідки мінімальні. Якщо ШІ-агент неправильно відреагує під час підтримки критичної системи, помилка може коштувати значно дорожче за потенційне зростання продуктивності.
Економічний націоналізм: навіщо Україні власні цифрові «заводи»
Свій економічний підхід Максим Агєєв називає економічним націоналізмом: максимальна частка доданої вартості, створеної в Україні, має залишатися всередині країни.
Це не означає відмову від іноземних технологій або захист неефективних українських продуктів лише через їхнє походження. Ідея полягає в іншому: купувати найкращі доступні технології, але намагатися створювати на їхній основі власне виробництво, компетенції та інфраструктуру.
Підприємець проводить аналогію з промисловістю: краще купити сучасний «верстат» і виробляти продукт у себе, ніж постійно купувати готовий продукт.
Для сфер, пов'язаних із національною безпекою, цей аргумент стає ще жорсткішим. На думку Агєєва, там вільна конкуренція не може бути єдиним критерієм: слід враховувати контроль, локалізацію та стратегічну стійкість.
Фінансова культура і команда: що Максим Агєєв радить підприємцям
За понад 30 років у бізнесі Агєєв виділяє кілька базових речей, які вважає важливішими за модні управлінські концепції.
Перша — працювати з реальною потребою клієнта, а не з уявленнями про неї. Найпростіший спосіб зрозуміти замовника — поговорити з ним.
Друга — фінансова культура. Потрібно точно знати, на чому компанія заробляє, де створює додану вартість, що може собі дозволити і які рішення економічно нежиттєздатні.
Третя — відповідальність за результат. У бізнесі, який очолює Максим Агєєв, це називають «фанатичним сапортом»: проблему клієнта мають довести до вирішення.
Важлива і здатність утримувати професіоналів. Середній стаж роботи людей у компанії становить приблизно 9–9,5 року. Працівникам, які служать у ЗСУ, продовжують виплачувати повну зарплату. Для CEO це водночас людська відповідальність і довгострокова інвестиція у фахівців.
Нарешті, Агєєв застерігає від віри в здатність керівника точно передбачити майбутнє. За 18 років його команда, за власним визнанням підприємця, жодного разу точно його не вгадала.
Конкурентна перевага тому полягає не в ідеальному прогнозі, а у здатності швидше за інших зрозуміти, що реальність змінилася, і перебудуватися.
Те саме стосується цифрового суверенітету. Україні навряд чи потрібна ілюзія повної технологічної незалежності. Значно практичніше визначити, які дані та системи критичні, де залежність від зовнішнього постачальника прийнятна, а де потрібно мати резервний сценарій.
У цифровій економіці цінність має вже не лише сама інформація. Не менш важливо хто контролює доступ до неї, чи можна перенести її в інше місце і чи збережеться у власника право ухвалювати рішення, якщо правила глобальних платформ зміняться.