Відставка Михайла Федорова з Міноборони: причини, конфлікт із Генштабом і доля реформ
Відставка Михайла Федорова стала не просто черговою кадровою зміною в уряді, а відкрила публічну дискусію про опір реформам у Міністерстві оборони, суперечності між цивільним і військовим керівництвом та майбутнє технологічної трансформації війська. Колишній міністр пов’язує своє звільнення зі спробою змінити систему оборонних закупівель, управління армією та розподілу ресурсів, але водночас заперечує політичні амбіції й особистий конфлікт із командуванням. Свою версію подій Михайло Федоров виклав в інтерв’ю головній редакторці «Української правди» Севгіль Мусаєвій та керівнику відділу розслідувань видання Михайлу Ткачу.
Чому звільнили Михайла Федорова з Міноборони
Михайло Федоров не назвав однієї підтвердженої причини свого звільнення з Міністерства оборони. Серед можливих чинників він виокремив опір реформам усередині відомства та розбіжності з військовим керівництвом. Водночас ексміністр уникає переказу приватних розмов із Володимиром Зеленським.
За словами колишнього урядовця, під час останньої розмови президент згадував конфлікт із військовим керівництвом. Однак сам Федоров вважає, що глибші причини могли бути пов’язані з опором змінам усередині оборонного відомства.
Після призначення його команда почала переглядати систему закупівель, запускати конкурентні тендери, змінювати організаційну структуру та принципи добору кадрів. За версією колишнього очільника Міноборони, ці кроки зачепили інтереси компаній, чиновників і груп впливу, пов’язаних з оборонним ринком.
Ознаки тиску, як стверджує Михайло Федоров, стали помітними на початку квітня. У медіапросторі посилилася критика, навколо членів його команди почали виникати кримінальні провадження, а великі Telegram-канали системно поширювали негативні матеріали.
Ексміністр запевняє, що заздалегідь попереджав президента: після зміни правил закупівель його можуть звинувачувати у власних політичних амбіціях, зв’язках із виробниками дронів або просуванні інтересів окремих компаній.
Конкретних прізвищ Федоров не назвав. Він пояснив це тим, що не завжди можна чітко відрізнити прямий бізнес-інтерес від політичного лобіювання, підтримки виробників чи спроби вплинути на окреме рішення.
Чи стала відставка уряду способом звільнити Федорова
Версію про те, що весь уряд могли відправити у відставку передусім заради його звільнення, Михайло Федоров прямо не підтверджує. Водночас він визнає, що послідовність подій може створювати саме таке враження.
Про майбутнє рішення йому повідомили приблизно за пів години або годину до засідання президентської фракції. За словами Федорова, Володимир Зеленський сказав йому, що на розгляд подадуть кандидатуру нового очільника Міністерства оборони.
Сам Федоров наголошує, що не тримався за крісло. Після семи років роботи в президентській команді він сприймав посаду міністра оборони як політичну квоту глави держави та був готовий піти після прямої розмови й пояснення причин.
Проблемою колишній урядовець вважає не саму відставку, а спосіб її проведення — за зачиненими дверима, без зрозумілої публічної аргументації. За його оцінкою, внаслідок переформатування уряду держава також втратила кількох сильних менеджерів. Серед них він згадав Юлію Свириденко.
Саме непрозорість кадрового рішення стала одним із чинників, які перетворили внутрішню урядову історію на ширшу суспільну дискусію.
Конфлікт Міноборони і Генштабу: у чому розійшлися Федоров і Сирський
Особистий конфлікт з Олександром Сирським Михайло Федоров заперечує. Натомість він говорить про інституційне та світоглядне протистояння.
Команда Міноборони й військове командування по-різному бачили швидкість реформ, роль технологій, свободу молодих командирів і принципи управління армією. Власне бачення війни Федоров, за його словами, розвивав із 2023 року. Ще до призначення міністром він представив його президентові, а пізніше — головнокомандувачу та начальнику Генерального штабу.
Попри розбіжності, оборонне відомство, як стверджує ексміністр, не блокувало рішень Генштабу. Він пояснює це безперервністю війни: армія не може зупинятися через суперечки між інституціями, навіть коли цивільне керівництво не погоджується з окремими військовими рішеннями.
Тому звинувачення в тому, що Федоров нібито виходив за межі повноважень, він називає необґрунтованими. Колишній очільник Міноборони заперечує втручання в тактичне управління бригадами, батальйонами чи полками.
Свою роль він описує як стратегічну: визначати пріоритети, забезпечувати ефективні підрозділи ресурсами, запускати технологічні програми та створювати умови для реалізації операцій.
Реформи Міноборони Федорова: яку роль відомство мало відігравати у війні
Щоб пояснити межу між стратегічним управлінням і втручанням у бойові дії, Михайло Федоров навів приклади операцій «Ашан».
Першу таку операцію провели у 2025 році. Її метою було за кілька днів уразити російську техніку на глибині до 50–70 км. За даними колишнього міністра, тоді вдалося знищити приблизно 800 одиниць техніки, після чого російські війська близько пів року не проводили великих механізованих наступів.
У 2026 році Міноборони разом із військовими реалізувало «Ашан-2». Після аналізу щоденних українських втрат команда побачила зростання кількості загиблих від російської артилерії.
Для контрбатарейної боротьби розробили спеціальні недорогі дрони й залучили кілька підрозділів. Результатом, за словами Федорова, стало знищення 250 артилерійських систем і подальше зменшення українських втрат від артилерійського вогню.
Такі операції він не вважає підміною Генштабу. На думку ексміністра, Міністерство оборони мало знаходити результативні ідеї, швидко забезпечувати їх фінансуванням і масштабувати разом із військовими.
Цей підхід був частиною значно ширшої концепції, з якою команда Михайла Федорова прийшла до оборонного відомства.
План війни Михайла Федорова Air–Land–Economy
План Михайла Федорова будувався навколо асиметричних дій і збереження людського капіталу. Його робоча назва — Air–Land–Economy.
У повітряному домені метою було максимально перехоплювати російські цілі, розбудовувати малу протиповітряну оборону та створювати системи, здатні ідентифікувати кожен об’єкт у небі. Саме для цього Павла Єлізарова інтегрували в Повітряні сили та почали формувати нову модель малого ППО.
Наземний компонент передбачав зупинення російського просування, завершення корпусної реформи, роботизацію фронту, віддалене управління дронами та використання автономних систем.
Одним із орієнтирів колишній міністр назвав знищення понад 200 російських військових на кожен квадратний кілометр просування противника. Інша ціль — довести щомісячні втрати російської армії до 50 тисяч, максимально замінюючи українських військових технологіями.
Економічний домен включав далекобійні удари, боротьбу з російським тіньовим флотом, санкції та технології, здатні послаблювати спроможність рф продовжувати війну. Окремим напрямом стала когнітивна війна.
Фундаментом цієї системи мали бути партнерства, технологічна перевага в кожному циклі, управління на основі даних і антикорупційна інфраструктура.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Інформація з фронту мала надходити в режимі реального часу: рух лінії бойового зіткнення, кількість уражених росіян на квадратний кілометр, ефективність перехоплення «шахедів», крилатих і балістичних ракет.
Саме від збереження цієї логіки, на переконання Федорова, залежить майбутнє реформ після зміни керівництва Міноборони.
Що буде з реформами Міноборони після відставки Федорова
Прогнозувати, які саме реформи може згорнути нова команда, Михайло Федоров не став. За його словами, усе залежатиме від нового міністра, його людей і наявності власної візії війни.
Для повноцінної трансформації відомства, за його оцінкою, потрібно привести щонайменше 100 нових фахівців. Усередині Міністерства оборони залишалися представники приватних компаній, правоохоронних структур та випадкові люди.
Організаційну структуру за пів року змінювали три-чотири рази, поступово наближаючи її до стандартів НАТО.
Команда Федорова також прискорила нормотворчу роботу до трьох-чотирьох урядових постанов на тиждень. Серед напрямів були відкриття ринку приватного ППО, спрощення залучення іноземців і нові фінансові стимули для військових.
Однією з незавершених ініціатив стали прямі виплати операторам безпілотників за підтверджене знищення російських цілей. Потреба виникла після підвищення виплат піхоті та штурмовикам.
Нормативну основу програми, за словами ексміністра, вже запустили, тому він сподівається, що нове керівництво доведе її до завершення.
Ще складнішою залишається реформа мобілізації, яка стала одним із головних об’єктів критики Михайла Федорова.
Реформа мобілізації Федорова: що планували змінити
Михайло Федоров пропонує розглядати мобілізацію не як окремий адміністративний процес, а як частину ширшої системи служби.
Людина має розуміти термін контракту, рівень оплати, перспективи кар’єри, можливість переведення та те, як армія захищатиме її життя.
У червні команда запустила перший етап змін: терміни служби, відстрочки, нові контракти, підвищення виплат, переведення між підрозділами та відкриття служби для іноземців. Загалом йшлося про понад десять проєктів, реалізованих без окремо передбаченого бюджету.
Для штурмовиків і піхоти планували виплати до $7 тис. Федоров також припускав, що до 50% військових на першій лінії або у штурмових підрозділах у перспективі можуть становити іноземці.
Повну реформу мали представити в липні, запустити в серпні, а у вересні перейти до нової моделі мобілізації. Система повинна була визначати, які саме фахівці потрібні армії, замість одночасного оголошення в розшук близько 2 млн людей.
На день звільнення міністра була запланована зустріч із ключовими учасниками реформи. Серед перших рішень готували наведення порядку в ТЦК, заборону приховувати обличчя під балаклавами під час роботи з громадянами та запуск цифрової воронки мобілізації.
Водночас ексміністр визнав комунікаційну помилку. Перший етап реформи розробляли переважно за зачиненими дверима, тоді як суспільству слід було заздалегідь показати план і провести консультації з експертними групами.
Цей епізод важливий і для оцінки самого Федорова: він не заперечує недоліків своєї роботи, але наполягає, що команда рухалася відповідно до затвердженого графіка.
Дрони middle strike: технологічний пріоритет Михайла Федорова
Одним із головних напрямів роботи колишнього міністра стали дрони середньої дальності, або middle strike. Їх застосування мало перенести бойові дії на оперативну глибину та зменшити тиск на українську піхоту.
За даними Федорова, кількість верифікованих уражень цілей на відстані понад 20 і 50 км від лінії фронту зросла приблизно з 50 у січні до майже 10 тисяч у червні.
Міністерство почало закуповувати такі дрони в лютому. Крім централізованих контрактів, підрозділам виділяли пряме фінансування, щоб вони самостійно купували необхідні засоби.
Побудовані для окремих корпусів панелі даних показували залежність: що більше російської логістики уражається на глибині 40–60 км, то менше навантаження на українську піхоту і нижча інтенсивність російських наступів.
Водночас технологічне вікно не є безмежним. росія застосовує нові засоби радіоелектронної боротьби, намагається протидіяти Starlink і адаптує власні безпілотні системи.
Саме тому стратегія, яку вибудовував Михайло Федоров, передбачала не одноразову закупівлю, а постійну зміну рішень відповідно до ситуації на фронті.
єБали та Brave1 Market у системі оборонних закупівель
Систему єБалів ексміністр називає одним із ключових досягнень технологічної війни.
Підрозділ завантажує відеопідтвердження ураженої цілі в систему Delta й отримує бали. За наведеними Федоровим прикладами, ліквідація російського військового оцінювалася у 12 балів, танка — у 40, а один бал відповідав 5000 грн.
Після цього військові могли використати бали у Brave1 Market — цифровому маркетплейсі військових технологій. Підрозділ самостійно обирав дрони або інше обладнання, орієнтуючись на власні потреби.
Модель мала стимулювати купівлю дешевших і результативніших систем. Неефективна техніка не дозволяє підрозділу заробляти нові бали, а отже, знижує його позицію в рейтингу.
Для державних закупівель Міноборони використовувало дані єБалів, Brave1 Market і прямої програми фінансування підрозділів.
У кожній категорії формували рейтинг десяти виробників. 80% замовлення Генштаб мав розподіляти на основі результативності, ще 20% — через тендери. Згодом команда почала переходити до повністю конкурентних процедур.
Перший тендер на артилерійські боєприпаси, за словами Федорова, дав економію 16%, або понад $100 млн. У тендері на $2 млрд економія становила приблизно $1000 на одному снаряді.
На конкурс із закупівлі 160 тисяч дешевих дронів середньої дальності, які в команді називали Crimea Strike, подалися 59 компаній. Очікувана економія бюджету оцінювалася у 20–30%.
Саме ця перебудова закупівель, на думку колишнього очільника відомства, могла стати одним із джерел опору його команді.
Федоров і оборонний бізнес: що ексміністр відповів на звинувачення
Михайло Федоров заперечує, що пов’язані з ним виробники отримували привілейований доступ до державних контрактів.
Він стверджує, що за два тижні після призначення команда змінила систему формування замовлень, аби прибрати ручний вплив міністра, керівництва закупівельної агенції, департаментів Міноборони та Генштабу.
Звинувачення стосувалися, зокрема, компаній, пов’язаних з Олександром Конотопським. Ексміністр відповів, що не має часток в оборонному бізнесі та не відстежував обсяги замовлень кожного окремого виробника.
Контракти, за його словами, отримували сотні компаній через різні механізми.
Водночас ці пояснення залишаються позицією самого Федорова. Описана ним система не замінює незалежної перевірки контрактів, структури власності виробників і фактичного розподілу бюджетних коштів.
Проте для колишнього міністра ця дискусія є не лише питанням особистої репутації. Він подає її як зіткнення двох уявлень про державу: системи рівних правил і середовища, в якому чиновника апріорі підозрюють у власному бізнес-інтересі.
Михайло Драпатий і майбутнє реформ Федорова
Призначення Михайла Драпатого головнокомандувачем Федоров назвав можливістю змінити культуру Збройних сил.
Він підтвердив, що пропонував його кандидатуру президентові, але водночас радив Зеленському провести зустрічі з різними командувачами корпусів, бригад і угруповань та ухвалити рішення самостійно.
Колишній міністр вважає Драпатого близьким за цінностями та управлінськими підходами. Однак одного кадрового рішення, на його думку, недостатньо.
Спочатку держава має визначити план, а вже під нього — структуру, повноваження та команду. Тому суперечку навколо окремих прізвищ Федоров пропонує перевести в дискусію про вимірювані цілі: як зупинити російське просування, зберегти українських військових, захистити прифронтові регіони та підтримувати технологічну перевагу.
Подальші рішення Драпатого та нового керівництва Міноборони покажуть, чи була модель Михайла Федорова лише персональним проєктом, чи вже стала частиною державної системи.
Політичні амбіції Михайла Федорова і протести після відставки
Після відставки в Києві та інших містах почалися акції, учасники яких використовували картонні плакати. У Telegram-каналах поширювали версію, що протести нібито фінансують оборонні компанії, які виграли від роботи Федорова.
Колишній міністр відкинув ці твердження. Він запевнив, що не очікував протестів і проводив брифінг не для мобілізації прихильників, а через переконання, що суспільство має знати про проблеми всередині системи.
Аналіз написів на плакатах, який він доручив своїй команді, показав ширший порядок денний: антикорупція, прозорі конкурси, реформа правоохоронних органів, відкритість рішень і комунікація держави з громадянами.
Тому ексміністр трактує акції не як персональну кампанію за його повернення, а як прояв кризи довіри. На його думку, сам факт, що громадяни змушені виходити на вулиці, свідчить про слабкість інституційних каналів діалогу між владою та суспільством.
Проте незалежно від намірів самого Федорова протести змінили його публічний статус. Людина, яка роками позиціонувала себе як менеджер і технократ, стала фігурою, навколо якої почала формуватися ширша політична дискусія.
Чи готовий Михайло Федоров повернутися до Міноборони
Після звільнення Федорову пропонували посади віцепрем’єра з питань оборони або інновацій у війні. Він відмовився, оскільки вважав роботу без власного міністерства і команди декоративною.
Така посада, за його оцінкою, не дає змоги формувати політику, призначати відповідальних людей і впливати на результат.
Водночас Михайло Федоров готовий повернутися до Міністерства оборони, якщо президент запропонує продовжити реформи з повним набором повноважень.
Інші пропозиції надходили від іноземних міністрів, технологічних компаній, аналітичних центрів, фондів та університетів. Зокрема, в інтерв’ю згадувалася пропозиція, пов’язана з міністром оборони Італії.
Ексурядовець запевняє, що залишиться в Україні й надалі працюватиме над одним або кількома напрямами свого плану війни — у державному, приватному чи громадському секторі.
Політиком він себе не вважає. Зростання рейтингів, мітинги та публічну увагу називає неочікуваними. Рішення щодо подальшої діяльності Федоров планує ухвалити після завершення діалогу з президентом і виходу з нинішньої політичної кризи.
Михайло Федоров після відставки: технократ на порозі політики
Історія звільнення Михайла Федорова давно вийшла за межі кадрової ротації в уряді.
За його версією, причиною конфлікту стала спроба замінити ручний розподіл ресурсів системою, у якій потреби формують дані, конкуренція та результативність на полі бою. Його опоненти, натомість, закидали міністрові надмірне втручання у військове управління, провал реформи мобілізації та можливі зв’язки з окремими виробниками.
Частина озвучених Федоровим оцінок — причини звільнення, організована інформаційна кампанія, вплив оборонних груп і походження протестів — залишається його особистою позицією та потребує незалежного документального підтвердження.
Однак головний результат цієї історії вже очевидний. Михайло Федоров перестав бути лише урядовим менеджером, який відповідає за цифровізацію чи оборонні технології. Його ім’я тепер пов’язане з питанням, якою має бути модель управління країною під час війни.
Сам ексміністр наполягає, що не прагне політичної кар’єри. Проте суспільна увага, протести, зростання довіри та готовність повернутися до Міноборони вже зробили його окремою політичною фігурою — незалежно від того, чи готовий він сам прийняти цю роль.
Тому подальша історія Федорова залежатиме не лише від його діалогу із Зеленським. Вона залежатиме й від того, чи збереже держава започатковані ним реформи, чи матиме зрозумілий план війни та чи зможе довести, що зміна одного міністра не означає зупинення всієї системи.