Україні бракує інженерів для виробництва зброї: чому це загрожує дронам
Українська оборонна промисловість опинилася перед парадоксальною проблемою: технології на фронті змінюються за лічені тижні, а людей, які можуть ці технології створювати й масштабувати, критично не вистачає.
Про це розповідає Bloomberg.
Повномасштабна війна перетворила Україну на один із найбільш динамічних майданчиків для розвитку військових технологій. Виробники дронів, засобів радіоелектронної боротьби, наземних роботизованих комплексів та іншого озброєння змушені постійно адаптувати продукцію до нових умов на полі бою.
Але швидкість інновацій упирається у звичайну, на перший погляд, проблему — нестачу людей.
Фронт змінюється швидше, ніж компанії встигають наймати
На українському фронті нова технологія може бути актуальною сьогодні, а вже за кілька місяців потребувати суттєвої модернізації.
Саме тому оборонні компанії мають працювати набагато швидше за традиційний виробничий сектор. Потрібно не лише розробити новий пристрій, а й оперативно протестувати його, внести зміни та запустити серійне виробництво.
Однак, як розповів операційний директор української технологічної компанії BlueBird Tech — Юрій Фарапонов, компанія не може відповісти на деякі запити із фронту саме через нестачу інженерів.
Це показує масштаб проблеми: попит на українські військові технології вже перевищує кадрові можливості частини виробників.
Українські компанії буквально воюють за фахівців
За даними опитаних представників оборонної індустрії, компанії дедалі активніше переманюють спеціалістів одна в одної.
В одному з випадків виробничого менеджера забрали до іншої компанії, запропонувавши йому зарплату втричі вищу за попередню, а також оплачуване житло.
Деякі підприємства навіть намагаються повернути до роботи пенсіонерів і колишніх спеціалістів, які вже залишили виробництво.
У рекрутинговій сфері ситуацію описують як своєрідний «внутрішній канібалізм»: роботодавці постійно полюють на один і той самий обмежений пул людей.
Особливо гострий дефіцит відчувається серед:
- hardware-розробників;
- інженерів;
- спеціалістів із радіочастот;
- фахівців з антен;
- технологів виробництва;
- хіміків;
- виробничих менеджерів;
- інженерів, які можуть масштабувати виробничі процеси.
За словами представників галузі, деяких таких фахівців рекрутери фактично знають поіменно.
Вакансій у defense tech стає більше
Підписуйтеся на наші соцмережі
Проблема особливо помітна на ринку праці.
За даними DOU, кількість публічних вакансій в українському defense tech за рік суттєво зросла — майже втричі.
Водночас кількість відгуків на такі вакансії залишається невисокою. У липні на одну вакансію в оборонно-технологічному секторі припадало в середньому близько 1,5–3,8 заявки.
Для порівняння, цивільні IT-вакансії можуть отримувати десятки відгуків.
Причина не лише у зарплатах.
Робота в оборонній індустрії часто передбачає тривалий робочий день, роботу безпосередньо на виробництві та додаткові ризики через російські удари по підприємствах.
Водночас для багатьох фахівців є важливий фактор, якого немає у звичайному бізнесі: кінцевий результат їхньої роботи безпосередньо допомагає військовим.
Зарплати зростають, але проблему це не вирішує
Українські оборонні компанії намагаються конкурувати за спеціалістів грошима.
За дослідженням рекрутингової компанії CORE Team, майже дев’ять із десяти defense-tech компаній підвищили зарплати протягом року.
Проте навіть це не вирішує проблему, коли на ринку просто немає достатньої кількості людей із потрібними навичками.
Особливо складно знайти спеціалістів, які поєднують інженерну освіту з практичним досвідом.
Тому компанії дедалі частіше змінюють підхід: замість пошуку готового фахівця вони беруть людину без досвіду та навчають її всередині компанії.
Від людини без досвіду до керівника виробництва
Один із прикладів такої кар’єрної траєкторії — Юрій Фарапонов із технологічної компанії BlueBird Tech.
У 2024 році він прийшов до компанії після роботи у маркетингу. Спочатку збирав дрони у невеликому приміщенні, яке за форматом більше нагадувало гаражну майстерню.
За два роки компанія виросла, а разом із нею змінилася і його роль: від роботи на виробництві Фарапонов перейшов до управління виробничими процесами, а згодом став операційним директором.
Для українського defense tech такі кар'єрні стрибки стають дедалі поширенішими.
Причина проста: галузь росте настільки швидко, що разом із компаніями швидко ростуть і люди всередині них.
Український defense tech починає сам вирощувати кадри
Оскільки готових спеціалістів недостатньо, оборонні компанії створюють власні системи підготовки.
Наприклад, виробники можуть брати людей без досвіду в технологічній сфері та за кілька тижнів навчати їх базовим виробничим операціям.
Далі такі працівники можуть переходити на складніші позиції, ставати керівниками команд або менеджерами виробництва.
Це дозволяє частково вирішувати кадровий дефіцит, однак із R&D ситуація складніша.
Для розробки нових технологій потрібні роки освіти та практики. Саме тому особливе значення для української оборонної промисловості мають університети.
Університети повертають оборонні спеціальності
Після початку повномасштабного вторгнення українські університети почали активніше розвивати програми, пов'язані з оборонними технологіями.
Один із прикладів — магістерська програма з безпілотних літальних апаратів у Київській школі економіки.
За словами керівника програми Івана Остроумова, всі 32 випускники першого набору одразу знайшли роботу в індустрії безпілотників.
Проте масштабування освіти поки не встигає за темпами розвитку галузі.
У 2025 році в Україні лише 671 студент почав навчання на бакалавраті за спеціальністю «аерокосмічна інженерія», яка охоплює, зокрема, виробництво дронів і ракет.
Ще 464 людини обрали хімічну інженерію — напрям, важливий для виробництва вибухових речовин та інших компонентів оборонної промисловості.
Для індустрії, яка стрімко масштабується, цього недостатньо.
Чому кадровий дефіцит може стати проблемою для всієї України
Для України нестача інженерів у defense tech — це не просто проблема окремих компаній.
Технологічна перевага стала одним із ключових способів компенсувати російську перевагу в людських ресурсах.
Українські військові дедалі більше покладаються на безпілотники, роботизовані системи, засоби РЕБ, розвідку та інші технології.
Але кожна така система потребує людей, які її спроєктують, запрограмують, протестують, вироблять і вдосконалять.
Тому ситуація виглядає парадоксально: Україна може мати гроші, замовлення та величезний попит на зброю, але без достатньої кількості кваліфікованих людей масштабувати виробництво буде дедалі складніше.