Роман Костенко про ВПК і мобілізацію: що змінює війну
Україна входить у фазу війни, де результат визначають не заяви, а здатність одночасно тримати фронт, масштабувати ракети, змінювати мобілізацію і не послаблювати спецслужби кадровими експериментами. У «Рандеву» з Яніною Соколовою на 5 каналі секретар комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, народний депутат і полковник СБУ Роман Костенко дав тверезу оцінку ситуації без марафонівського оптимізму.
Його головна теза проста: становище України стало кращим, але це ще не перелом. Найбільша помилка — вирішити, що противник уже втратив ініціативу.
Фронт ЗСУ у травні 2026: чому це ще не перелом
Роман Костенко визнає, що у травні 2026 року становище Сил оборони покращилося. На це вказують оцінки ISW, DeepState та інших аналітиків: російські війська почали захоплювати менше українських територій, а ЗСУ ефективніше працюють на тактичному рівні.
Проте секретар оборонного комітету застерігає від поспішних висновків і маніпуляції «чистими» цифрами. Якщо рф за місяць захопила 130–140 кв. км, а Україна звільнила близько 100 кв. км, у підсумку можна показати лише 40–50 кв. км просування ворога. Але це не означає, що наступ зупинився.
За відкритими даними, у травні було знищено близько 35 тис. російських військових. На думку Костенка, це результат консолідації Генштабу, Міноборони, бойових підрозділів і тилу. Україна вже не виглядає лише жертвою, але ворог усе ще має логістику, економічний ресурс і здатність тиснути на кількох напрямках.
Саме тому військовий і парламентар називає недооцінку противника головним гріхом на війні. росія просувається повільніше, але не зупинилася. Завдання України — не оголосити перелом передчасно, а довести ситуацію до повної зупинки ворога на полі бою.
Ця тверезість важлива і для оцінки іншого процесу: поки на тактичному рівні ЗСУ стримують просування, на оперативному й стратегічному рівнях українська зброя дедалі сильніше змінює умови війни.
Український ВПК, Нептун і Сапсан: як ракети змінюють війну
Найпомітніша зміна — зростання ролі українського ВПК. За оцінкою Романа Костенка, оперативна зброя України вже дає стратегічні наслідки. Далекобійні удари на 100–200 км допомогли перекрити логістику до окупованого Криму, який росія використовує як військовий вузол для Херсонського, Запорізького та Донецького напрямків.
Наслідок видно не лише на фронті. Народний депутат говорить про гострі проблеми з пальним у 15 регіонах рф. У Криму та на окупованій частині Донеччини окремі заправки працюють із великими чергами. Так півострів, який кремль подає як символічне завоювання, дедалі більше перетворюється на ізольований військовий об’єкт.
Окрема історія — ракети «Нептун». Костенко нагадує, що українська ракетна програма закладалася ще у 2014–2016 роках, а за міністра оборони Андрія Тарана стояв вибір: фінансувати «Байрактари» чи «Нептун». Тоді ракету все ж прийняли на озброєння. Сьогодні Україна має вже чотири типи «Нептуна».
Другий напрям — «Сапсан», українська балістична ракета типу «Іскандера». За словами полковника СБУ, вона вже «на виході» і поступово масштабується. Паралельно працюють приватні виробники, зокрема ракета «Фламінго», а дрони для далекобійних ударів б’ють по НПЗ, критичній інфраструктурі та об’єктах ВПК рф.
Удар по санкт-петербургу під час міжнародного економічного форуму представник оборонного комітету розглядає як політичний сигнал: Україна показує, що російська ППО не здатна повністю закрити навіть символічні майданчики.
Такий розвиток українського ВПК створює нову логіку війни. Україна не лише обороняється від масованих атак, а й змушує рф витрачати ресурси на захист власної інфраструктури. Водночас росія продовжує нарощувати повітряний тиск, і саме тут проявляється друга критична залежність — від ППО.
ППО України і PAC-3: що збиває Шахеди, Кинжали та Іскандери
Підписуйтеся на наші соцмережі
росія нарощує масовані атаки «Шахедами»: уже були запуски по 500, 600 і 650 дронів, потенційно може бути 700 і навіть спроби наблизитися до 1000 до кінця літа. У хорошу пору року Україна, за оцінкою Романа Костенка, збиває приблизно 90% таких цілей.
Працюють РЕБ, дроноперехоплювачі, армійська авіація, літаки Повітряних сил, мобільні вогневі групи та приватна авіація. Дроноперехоплювачі можуть збивати близько 150–200 цілей із 600 у масованій атаці. Костенко окремо наголошує: фізичне знищення дрона в повітрі ефективніше, ніж лише придушення засобами РЕБ, бо заглушений дрон усе одно може впасти й вибухнути.
Крилаті ракети Х-101 і «Калібр» Україна збиває на рівні 90–100%, якщо йдеться про залпи до 50 одиниць. «Кинжали», які рф подавала як гіперзвукові, також стали вразливими для Patriot.
Найскладніша ціль — «Іскандер». Ефективність перехоплення таких ракет секретар оборонного комітету оцінює приблизно у 20–30%. Причина — хаотичне маневрування на фінальній ділянці траєкторії. Для балістики потрібне пряме влучання, а не підрив поруч, як у випадку крилатих ракет.
Для цього Україні потрібні PAC-3 до Patriot, але їх виробляють небагато — орієнтовно до тисячі на рік. Додаткову проблему створила війна на Близькому Сході, яка відтягнула частину запасів на потреби Ізраїлю та партнерів США в регіоні.
Щодо «Орешніка», нардеп стверджує: у неядерному оснащенні це радше дорогий кінетичний удар. За його оцінкою, застосовані рф елементи були фактично «пустими болванками» вартістю близько $180 млн. Україна паралельно працює над власними рішеннями проти крилатих ракет і балістики, зокрема комплексом «ФРЕЯ».
Однак навіть найсильніша технологічна перевага не працює без людей. Саме тому питання мобілізації в оцінці Костенка не менш важливе, ніж ракети, дрони чи ППО.
Реформа мобілізації і ТЦК: чому гроші стали головним вузлом
Реформа мобілізації залишається темою, про яку влада говорить найменше. За словами Костенка, президент і міністри бояться мобілізаційної комунікації, бо вона непопулярна. Але мовчання не розв’язує проблему ТЦК, «бусифікації» та недовіри до системи.
Пакет змін, який зараз пов’язують із Михайлом Федоровим, складається з контрактів, ротацій, фінансової мотивації, підвищення виплат і окремої реформи ТЦК. Водночас представник оборонного комітету уточнює: значна частина напрацювань з’явилася ще за попередньої команди Міноборони — за участі Шмигаля та генерал-лейтенанта Євгена Майсюка.
Ключова ідея законопроєкту 11012 — чіткі терміни служби. Людина підписує контракт на два чи три роки й отримує премію: приблизно 500 тис. грн за річний контракт і до 1 млн грн за довший. Частину — 100–200 тис. грн — можуть виплачувати одразу, решту додавати щомісяця.
Окремо обговорюється підвищення виплат на «нулі»: з нинішніх близько 170 тис. грн до приблизно 270 тис. грн за 30 днів на передньому краї. Також ідеться про премії за штурми або відбиття позицій — до 40 тис. грн за окрему бойову дію.
Найболючіша цифра — 20 тис. грн мінімальної зарплати військового в тилу. Роман Костенко називає це неприйнятним: якщо людина служить, навіть не на передовій, вона не може утримувати родину на такі гроші. Для підняття мінімальних виплат потрібно близько 120 млрд грн, яких у бюджеті наразі не закладено.
Гроші — лише частина проблеми. Інша частина — довіра. Без неї навіть правильні контракти, премії й ротації не дадуть потрібного ефекту, якщо люди бачитимуть у ТЦК не сервісну або військово-адміністративну структуру, а джерело примусу й хаосу.
ТЦК і мобілізація: що потрібно змінити без ризику для фронту
У реформі ТЦК військовий і парламентар бачить дві проблеми. Перша — репутаційна: випадки силової мобілізації на вулицях потрібно припиняти й розбирати окремо. Друга — функціональна: систему не можна просто зламати, бо саме поповнення армії є одним із чинників стійкості фронту.
У пропозиціях Міноборони йдеться про розділення функцій ТЦК: одні структури відповідатимуть за призов, інші — за соціальні послуги. Але сам факт розділення не є повноцінною реформою, якщо не змінюється ставлення до людей і комунікація влади.
На думку народного депутата, говорити про мобілізацію мають не журналісти й окремі парламентарі, а президент, міністр оборони та військове командування. Без цього суспільство бачить лише конфліктні відео, а не пояснення, як держава збирається поєднати справедливість, потреби фронту й мотивацію служби.
Від якості цієї комунікації залежить не лише внутрішня стабільність. Вона напряму впливає на переговорні позиції України, бо сила за столом переговорів починається з того, наскільки країна здатна тримати фронт і поповнювати армію.
Війна і переговори: чому сценарій JPMorgan не гарантує миру
У прогнозі JPMorgan, який наводить Яніна Соколова, найімовірнішим названо фінський сценарій завершення війни — 50%: втрата частини території, але збереження суверенітету й західного курсу України. Ізраїльський варіант оцінюється у 10%, південнокорейський і білоруський — по 5%, імовірність повної перемоги України — 30%.
Костенко вважає, що січень і лютий були найгіршим часом для переговорів: проблеми на фронті, енергетичний терор і корупційні скандали створювали фон слабкості. У травні-червні позиції України стали кращими, але путін, за цією логікою, не демонструє готовності до реального компромісу.
Окремий сигнал — публічне розкриття теми контактів через Романа Абрамовича. Секретар оборонного комітету трактує це як демонстрацію: кремль не хоче залишати канал конфіденційним і не готовий приймати українські умови.
Донбас залишається для рф головною політичною ціллю. Але з жовтня 2022 року росія захопила близько 6 тис. кв. км Донецької області, тоді як ще приблизно 5,4 тис. кв. км залишаються незахопленими. За нинішніх темпів це не виглядає питанням одного року.
Далі в планах кремля, за оцінкою полковника СБУ, лишаються Південь України — Одеса, Миколаїв, Херсон і вихід до Придністров’я — та Балтійський регіон. Білорусь сама не має достатніх можливостей для серйозної наступальної операції, але може стати загрозою за умови підсилення російськими частинами.
На цьому тлі кадрові рішення в секторі безпеки набувають особливої ваги. Якщо війна триватиме довго або завершиться несподівано, спецслужби все одно залишаться одним із ключових інструментів державної стійкості.
СБУ, Малюк і Хмара: чому кадрове рішення стало юридичною проблемою
Роман Костенко розділяє бойову ефективність СБУ і політичний контекст навколо служби. Спецпідрозділ «Альфа», за його словами, останні чотири місяці перебуває в топі за результатами ураження по країні.
Василя Малюка полковник СБУ оцінює як керівника, який добре поєднував оперативний і бойовий напрями. Його звільнення Костенко пов’язує не з прямими корупційними претензіями, а зі «шлейфом Єрмака», історіями навколо НАБУ і САП та можливими очікуваннями політичного прикриття окремих процесів.
Євгена Хмару народний депутат називає гідним кандидатом. Але статус т.в.о. для очільника СБУ він вважає порушенням закону: протягом місяця кандидатуру мають внести й затвердити у Верховній Раді. Для спецслужби важливо, щоб керівник мав повну легітимність, а не залишався у проміжному статусі.
Юридична визначеність у таких посадах — не формальність. У війні, де спецслужби працюють і на фронті, і в тилу, будь-яка невизначеність у вертикалі управління може знижувати ефективність системи.
Українська безпека після війни: чому швидкого повернення не буде
Війна може закінчитися раптово, але Україна не має права будувати стратегію на очікуванні випадкового фіналу. Висновок Костенка жорсткий: навіть після припинення бойових дій країні доведеться жити в моделі довготривалої безпеки.
Це означає сильний сектор оборони, власний ВПК, ракетні програми, ППО, готовність спецслужб і політичну стійкість до популізму. Україна не зможе дозволити собі державну політику, у якій оборона знову стане другорядною темою.
Суть моменту проста: Україна стала сильнішою, але саме тому потребує більше тверезості. Недооцінка противника, слабка мобілізаційна комунікація і політичні кадрові експерименти можуть звести нанівець те, що створюється на фронті, у цехах українського ВПК і в системі ППО.