Кирило Верес про К-2: deep strikes і нову логіку війни дронів

Кирило Верес говорить про війну емоційно і без спроб пом’якшувати формулювання. Майже рік він командує бригадою К-2 у складі Сил безпілотних систем, а раніше очолював однойменний батальйон 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. В інтерв’ю «Українській правді» командир К-2 пояснив, як змінився «сезон» війни дронів, чому middle і deep strikes стали результативнішими, де противник досі має перевагу і чому комбриг багатотисячного з’єднання більшість часу займається не керуванням дронами, а людьми, забезпеченням та організацією.

Бригада К-2 масштабує deep strikes: новий сезон війни дронів

Верес порівнює війну з модою, яка змінюється щосезону. Якщо раніше одним із головних технологічних трендів стало оптоволокно, нинішній період він називає сезоном front strike, middle strike та deep strike — ударів на фронті, у середній та великій глибині.

Одночасно триває масштабування. К-2 розширили приблизно вдвічі, зростають і Сили безпілотних систем, зокрема підрозділи «Лінії дронів».

Ще за два місяці до інтерв’ю бригада максимально працювала приблизно на 100 км, бо літати далі не вимагали завдання. Тепер найбільша фактична дальність ураження К-2 становить 500–600 км — зокрема у Криму та Чорному морі. Щодо потенційної максимальної дальності Кирило Верес говорить простіше: вона залежить від запасу пального, але такі наддалекі місії переважно не є форматом його бригади.

Перші 50–100 км від лінії бойового зіткнення особливо небезпечні через вогневі групи противника, далі дедалі більшою проблемою стає РЕБ. Одна далека місія може тривати чотири, п’ять або шість годин.

К-2 використовує і нічне «вільне полювання», коли екіпаж працює у визначеному районі та вже в польоті шукає найціннішу ціль. Якщо об’єкт стаціонарний і відомий наперед, операція може тривати близько двох годин. За оцінкою комбрига, в таких випадках приблизно вісім із десяти атак завершуються влучанням.

Сам командир може стежити за місією та емоційно реагувати на висоту, маршрут чи точку заходу. Однак його основна робота відбувається до запуску: погодити операцію, подати її старшому керівництву, спланувати разом із розвідкою та відділом планування. Далі екіпажі працюють самостійно. У дальніх літаках Верес себе фахівцем не називає — спостерігає, ставить запитання і вчиться у підлеглих.

Deep strike, Starlink, ППО і РЕБ: чому дальні удари стали ефективнішими

Успіх deep strikes Кирило Верес пояснює поєднанням кількох процесів: масштабуванням технологій, використанням Starlink на літальних апаратах, системною роботою по російських РЕБ та ППО і збільшенням кількості українських безпілотних підрозділів.

Starlink дав можливість отримувати картинку з борту і підтримувати зв’язок. Паралельно українські сили почали системніше вибивати засоби протидії. За словами командира К-2, іноді його підрозділ виходить на роботу третім і вже не знаходить частину цілей — їх знищили інші підрозділи СБС.

Водночас залежність від Starlink залишається ризиком. Якщо сервіс зникне, ефективність впаде, але трагедією це не стане. Для К-2 комбриг оцінює можливе скорочення кількості уражених цілей приблизно у 15%. Для інших підрозділів наслідки можуть бути іншими.

Альтернативні рішення вже шукають, хоча вони можуть бути дорожчими і складнішими для масового застосування. Starlink Верес називає одним із найдешевших варіантів: приблизно 30 тис. грн додатково до вартості засобу.

Окремо він звертає увагу на масштаб верифікованих втрат противника від безпілотної компоненти. У розмові комбриг згадує рівні близько 15–17 тис. у попередні періоди та значно вищі показники надалі. Взимку, після зникнення листя і за ефективнішої роботи тепловізорів, він прогнозує потенціал виходу на 35–40 тис. Та це саме оцінка Вереса, а не гарантований результат.

Крим, операція «МоЛоЧКа» і deep strikes по російській логістиці

Операції у Криму та на морі командир бригади розглядає як частину системного виснаження. Описуючи операцію «МоЛоЧКа», він говорить про ситуацію, коли українські безпілотники отримали можливість працювати по великій кількості морських цілей.

На думку Вереса, за меншої кількості обмежень потрібного ефекту можна було б досягти швидше — приблизно за тиждень або навіть кілька днів. Фактично робота тривала близько двох тижнів.

При цьому завдання не полягало у масовому затопленні танкерів. Кирило Верес наголошує, що удари по найуразливіших місцях суден могли створити ризик техногенної катастрофи. Навіть без затоплення пошкодження надовго виводить великий об’єкт з експлуатації: ремонт, за його оцінкою, може тривати три-чотири-п’ять місяців. Один із описаних ним танкерів має близько 140 м довжини і 37 м ширини.

Подібно він оцінює Кримський міст і сухопутний коридор. Особисто комбриг виступає за жорсткішу модель уражень, але наголошує: стратегічні рішення ухвалює вище командування. Чому міст досі остаточно не зруйнований і чому не перерізаний сухопутний маршрут, він каже прямо — не знає.

Для командира К-2 важливий ширший результат: наслідки війни дедалі сильніше відчуває населення рф. Проблеми з пальним, електроенергією, логістикою та інфраструктурою переносять війну з телевізора у повсякденне життя росіян.

росія вчиться «грати вдовгу», але у війні дронів зберігає переваги

Верес помічає зміну російської тактики. Противник дедалі частіше б’є по об’єктах, втрата яких не створює катастрофи сьогодні, але накопичує ефект на місяці вперед.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Три знищені заправки проблему не створять, сто — вже можуть. Один втрачений склад легко компенсувати, системне знищення десятків змінює логістику. Саме таку модель поступового виснаження Україна застосовує проти рф, і комбриг вважає, що росіяни також починають «грати вдовгу».

Недооцінювати противника Кирило Верес категорично не радить. За його оцінкою, рф зберігає перевагу в оптоволоконних FPV, а її безпілотні сили кількісно значно більші.

Особливо дорогим ресурсом стає досвідчений пілот. Якщо він гине, одного новачка недостатньо. За словами командира К-2, іноді потрібно чотири екіпажі, щоб разом забезпечити хоча б близько половини результативності одного сильного оператора.

У бригаді відстежували, як накопичується досвід: екіпаж, який починав приблизно з 12 результативних уражень, через певний час міг виходити на 78, 100 і більше, а потім навчати ще два-три екіпажі.

російський підрозділ «Рубікон» Верес називає якісним. На смузі, де працює К-2, його стало менше, але комбриг припускає, що частину сил могли перемістити в тил — зокрема для розвитку перехоплювачів та прикриття НПЗ, морських об’єктів і танкерів від українських deep strikes. Сам він підкреслює, що це лише припущення.

Перед осінню і зимою Верес очікує продовження тиску на українську інфраструктуру, але вважає головним інше питання: скільки можливостей противника Україна встигне зменшити до цього моменту. За його оцінкою, найближчі приблизно два місяці потрібно використати для максимального погіршення становища ворога.

Кирило Верес про управління К-2: комбриг як менеджер 5–7 тисяч людей

Безпосереднє управління бойовою роботою займає лише частину дня командира К-2. В одному фрагменті розмови він оцінює її приблизно у 15–20%, а щодо онлайн-контролю бойової роботи окремо говорить приблизно про 10% часу.

Решта — люди, забезпечення, будівництво, фінансування, переведення, рекрутинг і вирішення проблем. Себе Верес називає менеджером великої корпорації.

Коли йдеться про масштаб, він оперує цифрами 5–7 тис. людей. Це військові з різними поглядами, досвідом, віросповіданням і життєвими історіями. У воєнних умовах навіть побутові конфлікти загострюються у багато разів.

Тому командування відстежує бойові травмування, СЗЧ та переведення. Якщо від одного керівника системно йдуть люди, командир бригади шукає причину не лише в підлеглих. Якщо з 20 військових десятеро хочуть залишити підрозділ, це вже підстава аналізувати роботу самого командира.

Та сама логіка діє щодо інфраструктури. Після проблем із новим командним пунктом Кирило Верес почав регулярно перевіряти великі будівництва. Коли під землею можуть перебувати 500–700 і більше людей, якість укриттів, житлових приміщень і санітарних умов безпосередньо впливає на виживання.

Бригада К-2 і децентралізація: чому «статутна» війна батальйонами не працює

Верес вважає, що модель великих батальйонних маневрів, яку роками відпрацьовували на полігонах, дедалі менше відповідає сучасному фронту. Значна частина бойової роботи тепер ведеться відділеннями, двійками і трійками.

Тому комбриг не повинен перетворюватися на оператора кожного дрона. Його робота — забезпечувати, планувати, масштабувати ефективні рішення та організовувати взаємодію. Безпосередньо керувати боєм мають командири нижчих рівнів.

Якщо керівник бригади кожні 20 хвилин особисто говорить екіпажу, куди повернути Mavic, на думку Вереса, це вже ознака неправильної системи управління.

Однією з головних армійських проблем він називає нестачу комунікації. Військовому потрібно пояснювати не лише що робити, а й навіщо. Значна частина конфліктів, за його оцінкою, виникає через те, що командири взводів і рот недостатньо працюють із людьми.

Рекрутинг К-2, барбершоп і правило берегти людей

Менше 10% щомісячного поповнення К-2, за словами комбрига, становлять люди, яких забирають із ТЦК. Охочих служити достатньо, а частині кандидатів бригада навіть відмовляє.

При цьому близько 80% засобів у К-2 такі самі, як у механізованих бригадах: Mavic, Vampire та інші поширені системи. Відмінність командир бачить передусім в організації служби та ставленні до людей.

Своїх підлеглих Кирило Верес називає «дітьми». У бригаді створили безкоштовний барбершоп, через який на момент інтерв’ю вже пройшли приблизно 120–150 людей. Там є телевізор, PlayStation і місце, де можна випити кави під час очікування. Комбриг не вважає це розкішшю — у перерахунку на тисячі користувачів вартість такого побуту мінімальна.

Але комфорт не означає вседозволеність. Професійну помилку, невдалий політ чи розбитий дрон він сприймає як те, що можна виправити навчанням. «Червоними лініями» називає наркотики та їх продаж, п’яну поведінку зі зброєю, крадіжку державного майна і його продаж.

За місяць перед інтерв’ю через серйозні проступки з К-2 переводили сім-вісім людей, серед них були й навчені пілоти. Водночас їх не намагаються зламати як військових: частину переводять до колишнього батальйону Вереса у 54-й механізованій бригаді, де вони можуть продовжити службу за спеціальністю.

Свій принцип щодо особового складу командир формулює просто: завдання офіцера — не демонструвати любов до солдата, а берегти його, забезпечувати і робити все можливе, щоб він залишався живим.

Зарплати в ЗСУ і професійна бригада: що Верес вважає проблемою

Грошове забезпечення — ще одна тема, де комбриг бачить дисбаланс. 22 тис. грн для військовослужбовця в тилу за нинішнього рівня цін він вважає недостатньою сумою.

Тилові функції при цьому необхідні: хтось має працювати з документами, охороняти склади та забезпечувати роботу армії. Низькі виплати створюють парадокс, коли військовий може хотіти ближче до бойових дій лише тому, що там більше заплатять.

Свою зарплату Верес також називає: зараз близько 101 тис. грн, до підвищення було приблизно 51 тис. грн. Окремо він отримує доплату як Герой України.

Пріоритетнішим для нього є підвищення виплат операторам безпілотних систем. Пілот Mavic може працювати лише за кілька кілометрів від піхоти і сам є пріоритетною ціллю.

Професійну бригаду Кирило Верес визначає не кількістю формальних показників. Це з’єднання, яке здатне якісно виконувати бойове завдання розумної складності, розвиватися, адаптуватися і системно знищувати противника.

Кирило Верес про Федорова, Сирського, Драпатого і командирів

Оцінюючи кадрові рішення, Верес підкреслює, що говорить лише про власний досвід.

Михайла Федорова він називає найефективнішим міністром оборони серед його попередників до нового очільника відомства. Комбриг особливо відзначає підтримку «Лінії дронів» і прямий зв’язок: можна було звернутися навіть із практичним проханням на кшталт 30 додаткових Starlink, і проблема вирішувалася.

Після зміни керівництва Міноборони частину проєктів К-2, за словами Вереса, поставили на паузу або зупинили. Він сподівається, що напрацювання передали наступному керівництву.

Олександра Сирського командир оцінює лише через власний досвід служби. За його словами, він не отримував від нього наказів, які вважав би безглуздими, зокрема вимог проводити необґрунтовані штурми.

Михайла Драпатого Кирило Верес знає ще з часів АТО і ставиться до нього з великою повагою. Пряме порівняння двох воєначальників вважає передчасним, оскільки працював із ними на різних посадах і в різних обставинах.

Головна помилка цивільних при оцінці військового керівництва, на його думку, — судити про рішення, ніколи не відповідаючи за тисячі або сотні тисяч людей.

Водночас одну проблему офіцерського корпусу він називає прямо: неякісних командирів часто складно просто прибрати із системи, тому невдалого керівника можуть перевести, а іноді проблема фактично вирішується його просуванням далі.

Для Вереса найпростіший індикатор якості командира — поведінка людей. Якщо до одного підрозділу стоїть черга, а з іншого військові намагаються піти, варто аналізувати не лише солдатів, а й керівництво.

12 років війни Кирила Вереса: обов’язок замість мотиваційних формул

Верес воює з 2014 року. На війну він пішов у 24 роки й тепер говорить, що майже не знає іншого дорослого життя.

Кадровим військовим у класичному розумінні себе не вважає, але вже не належить і до тих, хто прийшов до війська нещодавно. Він опинився між двома військовими поколіннями.

На питання, що його «заряджає», Кирило Верес відповідає без романтизації: нічого. Це робота і обов’язок, які потрібно виконувати. Якщо колись з’явиться людина, здатна виконувати цю роботу краще, він готовий поступитися місцем.

Командир навіть називає себе «старим комбригом» або «мастодонтом» — не через вік, а через тривалість перебування на посаді. За його спостереженням, у воєнний час в окремих бригадах за рік могли змінитися три-чотири командири.

Його образ завершення війни при цьому дуже конкретний: величезний плац, на якому стане вся бригада, передача військової частини іншому командиру і повернення людей додому.

До цього моменту логіка К-2 залишається прагматичною. Deep strikes, Starlink, далекі безпілотники та РЕБ — лише верхній технологічний шар війни. Під ним залишаються пілоти, рекрутинг, укриття, логістика, гроші, дисципліна, командири та здатність зберігати людей.

Саме тому перевагу у війні дронів визначатиме не один революційний апарат. Її отримає той, хто швидше перетворює технології на масштабовану систему — і водночас зберігає фахівців, без яких ця система не працює.