Дослідники виявили механізм мозку, який може пояснити надмірні реакції страху при ПТСР
Страх може не лише допомагати мозку розпізнавати небезпеку, а й розмивати межу між загрозливими та безпечними ситуаціями. Такого висновку дійшли дослідники з Університету Макгілла та Університету Торонто-Скарборо.
Відкриття може допомогти пояснити, чому люди з тривожними розладами та посттравматичним стресовим розладом іноді відчувають загрозу там, де її немає, пише ScienceDaily.
Як страх змінює сприйняття безпеки
Учені провели експерименти на мишах, яких навчили розрізняти два середовища:
Підписуйтеся на наші соцмережі
- одне асоціювалося з небезпекою,
- інше — з безпекою.
Дослідники очікували, що мозок формуватиме окремі нейронні уявлення про ці місця. Однак спостереження показали, що активність нейронів почала перекриватися: спогади про безпечне та загрозливе середовища ставали менш відокремленими.
За словами старшого автора дослідження Марка Брендона, доцента кафедри психіатрії Університету Макгілла та дослідника Дослідницького центру Дугласа, страх може не загострювати, а навпаки — послаблювати розрізнення між небезпекою та безпекою.
Чому мозок може віддавати перевагу швидкості, а не точності
Дослідники припускають, що перекриття нейронних уявлень має еволюційне пояснення. Воно допомагає мозку швидше відновлювати спогади про попередню загрозу та реагувати на потенційну небезпеку.
Такий механізм має зворотний бік: мозок може сприймати нешкідливу ситуацію як загрозливу. З погляду виживання помилкова тривога іноді менш небезпечна, ніж запізніла реакція на реальну загрозу.
Особливу увагу науковці приділили вентральному гіпокампу — частині гіпокампу, залученій до обробки емоційно значущих переживань. Ця ділянка може бути частиною системи, яка обирає швидку захисну реакцію замість точного розрізнення ситуацій.
Як це може пояснити тривогу та ПТСР
Результати можуть допомогти зрозуміти, чому люди з ПТСР іноді гостро реагують на звуки, зображення або обставини, які нагадують їм про травматичний досвід, навіть якщо безпосередньої небезпеки немає.
Дослідники припускають, що в таких випадках звичайний механізм виживання може працювати надто інтенсивно. Мозок швидко переходить у режим очікування небезпеки, навіть коли ситуація безпечна.