Чому люди і горили сміються однаково: вчені залоскотали мавп і дізналися відповідь

3 хвилин читання

Людина і горила хихикають за одним і тим самим ритмом. Вчені з Університету Уорвіка довели, що базова структура сміху збереглась незмінною з часів спільного предка людей і великих мавп, а це приблизно 15 млн років тому, пише Science Alert.

Люди і мавпи сміються однаково вже 15 млн років — дослідження. Фото: Magnific 

Як вчені записували сміх мавп 

Читайте також: В Японії ухвалили постанову, за якою жителі країни мають усміхатися щонайменше раз на день. Це має допомогти зміцнити здоров'я, пише The Asahi Shimbun. 

Підписуйтеся на наші соцмережі

  • Дослідники взяли архівні записи десятилітньої давності: тоді вони лоскотали 13 мавп — горил, орангутангів, шимпанзе й бонобо. 
  • До цих записів додали нові: дослідники фіксували сміх чотирьох маленьких дітей під час гри та лоскотання вдома.
  • Коли порівняли обидва масиви звуків, виявилась одна спільна риса: регулярний часовий інтервал між звуками сміху. 
  • У людей і мавп він майже однаковий. Саме цей ритм, на думку авторів, і є відбитком спільного еволюційного коріння.
У певному сенсі ми дуже схожі на інших великих мавп, тому що сміємось подібним чином вже 15 мільйонів років. 
Авторка дослідження К'яра Де Грегоріо, приматолог з Університету Уорвіка

Чому людина стала «майстром сміху» за мільйони років

При цьому людський сміх за цей час ускладнився. Він став швидшим і набагато різноманітнішим: від ввічливого сміху на нараді до щирого реготу з близьким другом чи хихикання від лоскотання

Вчені називають людину «майстром сміху», бо жодна мавпа не має такого репертуару хихикання під різні соціальні ситуації.

Для порівняння, коли вчені лоскочуть щурів, ті видають ультразвукові скрипи. Тобто не всі тварини «сміються», і навіть якщо сміються, їхні звуки дуже далекі від людських патернів. Великі мавпи в цьому сенсі стоять найближче до нас.

Бріттані Флоркевич, дослідниця комунікації тварин з Ліонського коледжу, говорить, що вченим потрібно розширити порівняння на інших тварин із грайливою поведінкою — собак, коней, котів. 

До речі, ми вже писали про те, як собаки «підлаштовуються» під музику. І це ще один приклад того, як межа між людиною і твариною виявляється тоншою, ніж здається.

За словами вчених, розуміння еволюції сміху допомагає прослідкувати, як у людини взагалі розвинулась мова. Схожа логіка лежить в основі ширших дискусій, наприклад, про те, чи мають свідомість комахи та інші тварини, де межа між «людським» і «нелюдським» також виявляється розмитішою.