Чому коти муркочуть і нявкають: вчені знайшли генетичне пояснення

Домашні коти могли еволюціонувати так, щоб ефективніше привертати увагу людей. Японські вчені вперше виявили генетичний зв'язок між муркотінням, нявканням і варіантами одного з генів та пояснили як одомашнення вплинуло на здатність котів спілкуватися з людиною, пише Lifestyle INQ.

Домашні коти відомі не лише муркотінням і нявканням, а й іншими способами комунікації. Наприклад, дослідження вже показували, що повільне моргання є для них способом демонстрації довіри та прихильності до людини.

Крім того, деякі науковці припускають, що котяче нявкання еволюціонувало таким чином, щоб нагадувати людський плач і швидше привертати увагу господаря.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Чому коти муркочуть

Тепер дослідники з Центру досліджень дикої природи Кіотського університету виявили генетичний механізм, який може пояснювати відмінності в поведінці домашніх котів. 

Команда під керівництвом аспірантки Юме Окамото вивчила 280 домашніх котів змішаних порід, які живуть у японських сім'ях. Дослідники встановили, що коти з короткою версією гена андрогенного рецептора, як правило, муркочуть частіше, ніж тварини з довшим варіантом цього гена.

Крім того, генетичні відмінності виявилися пов'язаними й з іншими особливостями поведінки. Самці з короткою версією гена частіше нявкають, звертаючись до людей, тоді як самки з таким самим генетичним профілем демонструють більше агресії до незнайомців.

Дослідники також порівняли домашніх котів із їхніми дикими родичами. Виявилося, що леопардові коти мають лише короткий варіант цього гена, тоді як довга версія зустрічається лише у домашніх котів. Науковці припускають, що вона виникла вже після одомашнення внаслідок тривалого співіснування з людьми та штучного відбору.

Чому вуличні коти нявкають більше

Ще одна цікава закономірність стосується породи тварин. Чистокровні коти частіше мають довгу версію гена й загалом менше вокалізують. Натомість безпородні коти, особливо ті, які раніше жили на вулиці, зазвичай більше нявкають. На думку авторів роботи, це могло стати своєрідною адаптацією, яка допомагала їм ефективніше взаємодіяти з людьми та збільшувала шанси бути прихищеними.