Як Коломия зустрічає переселенців. Розповідь контент-менеджерки Roosh Анастасії Боровик
SPEKA продовжує розповідати історії з різних міст про життя українців в умовах війни. Ми вже писали про особливості тимчасового перебування наших громадян у Польщі та Німеччині, а також у західноукраїнських містах Хмельницький і Тернопіль.
У новому матеріалі циклу контент-менеджерка технологічної компанії Roosh Анастасія Боровик розповідає про життя невеликого прикарпатського райцентра Коломия, населення якого під час війни збільшилося майже удвічі.
Як я опинилася у Коломиї
Уранці 25 лютого під супровід сирен, вибухів та пострілів я виїхала з Києва з друзями і трьома собаками. У нас не було чіткого плану, вже в дорозі ми почали обдумувати і шукати варіанти. Я писала всім своїм знайомим і друзям, які живуть на заході України. Спочатку ми їхали у бік Львова, потім вирішили зупинитися на ночівлю в Івано-Франківську у тата нашого друга, який їхав разом із нами. А вже зранку ми поїхали у Коломию, яка стала кінцевим пунктом нашого призначення.
Спочатку було відчуття, що місто завмерло. Працювали лише деякі продуктові магазини, на вулиці було обмаль людей. Війна щойно почалася і ніхто не розумів, як діяти.
У перші дні після нашого приїзду ми спостерігали, як важливі локації у місті почали укріплювати та захищати, заклеювали вікна, до підвальних вікон ставили мішки, закривали пам'ятники. А потім поступово протягом тижня все повідкривалося. Запрацював базар у середмісті, де можна знайти буквально все, відкрилися кав'ярні та магазини одягу. До кінця першого тижня війни відкрилося все, що могло відкритися. Жодних проблем із продуктами або чимось іншим натепер немає.
Підписуйтеся на наші соцмережі
У Києві я не встигла зробити собі третю бустерну дозу вакцини проти COVID. Зробила її вже тут, у Коломиї. Це було дуже зручно, я прийшла у центр, де проводять вакцинацію, і одразу отримала свій бустер.
Населення міста майже подвоїлося
У перший тиждень після приїзду ми зареєструвались у Коломиї як переселенці. Місту це потрібно для статистики, щоб розуміти, скільки людей приїхало. Потім ми зареєструвалися у ЦНАП як тимчасові переселенці через військову агресію росії. Наскільки я знаю, на момент нашої реєстрації (це було тижні два-три тому) у Коломиї вже перебувало майже 40 тисяч переселенців. Це притому що населення міста у мирний час — 60 тисяч. Знаю, що багато людей зупинялися у Коломиї ненадовго і їхали далі.
Я живу у подруги, яка сама з Коломиї. У перші два тижні ми разом із нею зустрічали гуманітарну допомогу з Польщі та Чехії і доставляли у центр переселенців, роль якого тут виконує місцева школа. Але зараз чи не весь мій час забирає робота.
Винайняти помешкання у Коломиї майже нереально. Нещодавно знайомі шукали через місцевих рієлторів і знайшли лише під Коломиєю, у селі. Нам дуже пощастило вчасно знайти житло.
Коменданстька година, сирени, світломаскування
Комендантська година у Коломиї діє з 22:00 до 06:00. До 11 квітня комендантська година тривала до 8-ї ранку. Світломаскувальний режим діє з 21:00. Тобто о 9-й вечора повністю вимикається вуличне освітлення, потрібно завішувати вікна і стежити, аби з будинку або квартири не світилося.
Блокпостів у самому місті я не зустрічала. За весь цей час я жодного разу не полишала міста, тому не знаю, чи є вони на околицях. Мають бути.
У нас бувають повітряні тривоги. Раніше були частіше, зараз менше.
Де знаходити актуальну інформацію
У телеграм-каналі «Цивільний захист Коломийська ТГ» постійно розказують про актуальні речі, дають поради щодо того, як психологічно вистояти у теперішніх умовах.
Місто з максимальною турботою прийняло людей, які сюди приїхали. Їм усіляко допомагають, особливо переселенцям із дітьми. Усі прибулі можуть скористатися послугами психолога. Для них проводять різноманітні майстер-класи, уроки української для російськомовних українців. Про все це можна дізнатися у телеграм-каналі місцевої ТГ.
За що я полюбила Коломию
Коломия викликає у мене тільки позитивні враження, мені тут дуже комфортно, я задоволена, що опинилась саме тут. Це класне, дуже гостинне і культурне місце з надзвичайно добрими людьми.
Мені надзвичайно подобається, як щодня о 12 годині біля міської ратуші живий мініоркестр грає гімн України. Це щоразу дуже зворушливо і гарно, тож намагаюся не пропускати цю подію.