Як висвітлювати делікатну тему українських біженців і внутрішніх переселенців, зокрема жінок і дітей? Це одне з питань міжнародної конференції «Re:Cover – Як війна Росії в Україні змінює журналістику», яка 9-11 грудня пройшла у Братиславі (Словаччина), розповіли в НСЖУ.
«Я видаляла всі фото з телефону» — Олена Семко з Бердянська
Олена Семко з видання texty.org.ua в травні виїхала з сином з окупованого Бердянська. Далі лишатися там було небезпечно. До Запоріжжя їхали три доби через блокпости та обстріли.
«Я робила фото дуже акуратно, передавала по інтернету і одразу видаляла з телефону, щоб він був чистий. Мені стали писати інші жінки, багатьом хотілося виговоритися».
Підписуйтеся на наші соцмережі
Читайте також:
Ґевін Різ — старший радник з навчання та інновацій Dart Center. Як журналіст продюсував ділові та політичні новини для каналів новин США, Великої Британії та Японії, а також працював над драматичними та документальними фільмами для BBC. Він був продюсером стрічки BBC «Хіросіма», який отримав міжнародну премію «Еммі» у 2006 році.
Попри загальну думку, що виїзд за кордон дозволяє «радіти життю», українські переселенки постійно відчувають такі «емоційні гойдалки» що їх давно чекають психологи, каже Олена, яка сама виїхала далі в Британію.
«Жінки бояться відкрито розповідати історії. Їм треба підлаштовуватися до умов родин-спонсорів, у яких живеш, навіть якщо маєш до них претензії. Хтось, маючи вищу освіту, має працювати прибиральницею на кухні — а це непросто. Не всі історії мають залишатися в душі, бо можна дуже швидко вигоріти. У той же час, треба розуміти: ви несете відповідальність за подальше життя людини, історію якої виклали. Треба бути обережним, щоб не нашкодити»
Волонтер переносив людей на руках через зруйнований міст в Куп'янську
Ольга Омелянчук, репортерка онлайн журналу «Reporters», керує комунікацією в фонді «Повернись живим». Ольга висвітлювала російсько-українську війну з 2014 року, 24 лютого застало її на Донеччині. Тоді в неї була місія — встигнути у Київ.
В лютому-березні Ольга, як і багато хто, займалась евакуацією людей з міста та області за кордон. Було багато людей з інвалідністю, тих, хто прикутий до ліжка, не було спеціального транспорту. «Ми вивозили не лише людей, а й тварин – собак, котів, навіть папужку і щура», — згадує Ольга.
«ВПО у нас від 4 до 7 мільйонів. На евакуацію працюють поліція, військові, ДСНС і купа інших установ. Але системи евакуації як такої немає, що робити з людьми, невідомо. Для евакуації треба насамперед мати авто. Якщо ні, тебе може вивезти держава або волонтери. Я потрапила в Куп'янськ через 10 днів після деокупації (в вересні). Коли місто звільнили, то вивозили в основному людей по одну сторону мосту. Куп'янськ фактично розділений на дві частини зруйнованим мостом, і люди, що були по інший бік мосту, залишалися там, попри деокупацію. Тоді ми познайомилися з британцем, якому 56 років, він уже 16 років живе в Україні. У нього лише одне око. Саме він став перевозити людей через міст, фактично руками переносити їх, допомагати їм».
