Студентам варто спробувати себе в професії раніше, ніж отримати диплом. Їх надто довго захищають від справжньої роботи. Спочатку радять зосередитися на навчанні. Потім пояснюють, що для роботи ще бракує знань. Далі починається підготовка до іспитів, диплома, випуску. А коли молода людина нарешті приходить до роботодавця, від неї вже очікують досвіду, самостійності й розуміння професії.

Мене дивує ця суперечність. Та й молодь також! Роботодавець хоче, щоб випускники були готові до роботи, але заклади освіти часто відкладають їхнє знайомство з роботою на останні курси або практика не відповідає повною мірою запитам роботодавців.

Можливо, найгірше, що може статися зі студентом, – успішно закінчити навчання за спеціальністю, яку він так і не спробував на практиці по-справжньому.

У 15-17 років молода людина має ухвалити рішення, яке вплине на кілька наступних років її життя. Вона вивчає освітні програми, проходить профорієнтаційні тести, відвідує дні відкритих дверей, слухає поради батьків і викладачів. І зрештою обирає професійний напрям, із повсякденною реальністю якого часто майже не знайома. Можна захоплюватися ідеєю управління бізнесом, але не любити щоденної організаційної роботи. Можна мріяти про маркетинг і виявити, що аналіз результатів виснажує значно більше, ніж надихає. А можна долучитися до проєкту й несподівано відкрити здібності, про які раніше навіть не здогадувався.

Роботодавцю – стажер, студенту – можливість спробувати

Уявімо звичайну ситуацію: студент знаходить роботу, проходить співбесіду, отримує посаду й визначене коло обов'язків. Він виконує завдання, отримує зарплату, поступово набуває досвіду. А через деякий час розуміє, що хоче спробувати інший напрям. Для роботодавця це цілком зрозуміла проблема. Компанія наймала людину для виконання конкретної функції. Її завдання – забезпечувати результат, а не організовувати пошук професійного покликання кожного працівника.

Проте в закладу освіти інша відповідальність.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Ми маємо допомогти молодій людині зрозуміти, у якій діяльності вона може реалізувати себе. І для цього іноді потрібно дозволити їй спробувати кілька різних ролей. Саме такий підхід ми практикуємо в Інституті психології та підприємництва й коледжі.

Уже з першого курсу студенти можуть стажуватися у внутрішніх проєктах інституту. Починаючи з другого – долучатися до реальної оплачуваної роботи, отримувати власні завдання й відповідати за їх виконання. Для мене особливо важливо, що вони мають можливість знайомитися з різними напрямами діяльності. Наприклад, студент менеджменту може добре засвоювати навчальний матеріал, але ще не розуміти, що йому ближче: організовувати процеси, працювати з людьми, аналізувати інформацію чи координувати проєкти. Іноді відповідь стає очевидною лише тоді, коли він сам береться за конкретне завдання. 

Коли робота змінює ставлення до навчання

За роки роботи з молоддю я помітила, як змінюються студенти, коли в їхньому житті з'являється справжня робота. У таких студентів я бачу більше відповідальності, самостійності, уважності до домовленостей і власного часу. Причому справа не лише в тому, що вони отримують зарплату. Коли від твого завдання залежить робота інших людей, дедлайн перестає бути умовною датою в календарі. Коли колеги чекають на результат, відповідальність уже неможливо сприймати як абстрактну якість, про яку розповідають на заняттях.

Але є ще одна зміна – робота допомагає студентові побачити, яких знань йому бракує. І поки людина навчається, певні дисципліни можуть здаватися надто теоретичними або далекими від реального життя. Та варто зіткнутися із завданням, яке не вдається виконати через брак знань, – і ставлення до навчання може змінитися. З'являється конкретне розуміння, для чого потрібні ці знання і як їх можна застосувати.

А коли ж тоді вчитися?

Я добре розумію батьків, які побоюються, що робота заважатиме навчанню. І в багатьох випадках ці побоювання обґрунтовані. Якщо студент працює до виснаження, пропускає заняття, не має часу на підготовку й відпочинок, говорити про користь такого досвіду складно. Особливо коли йдеться про молодих людей, які тільки вчаться організовувати власне життя.

Саме тому я не підтримую ідею, що працювати під час навчання повинні всі. Мене завжди насторожувала звичка дорослих перетворювати корисну можливість на обов'язок. Рішення працювати маэ залишатися за студентом. Він може хотіти професійного досвіду, прагнути самостійності, перевірити власні здібності. А може просто хотіти заробити гроші. І я не бачу причин знецінювати останній мотив. Бажання мати власний дохід – природна частина дорослішання.

Чи готові ми визнати успіхом зміну професійного вибору?

У закладів освіти є зрозумілі показники успішності: результати навчання, завершення освітніх програм, отримання дипломів, працевлаштування випускників. Усе це важливо. Але я дедалі частіше думаю про те, чого ці показники не відображають. 

·      Скільки студентів за час навчання спробували себе в різних професійних ролях? 

·      Скільки відкрили здібностей в собі, про які раніше не знали? 

·      Скільки змінили своїх уявлень про роботу після першого реального досвіду? 

·      І скільки вчасно зрозуміли, що обрана професія їм не підходить?

Останнє запитання, мабуть, найскладніше для самих закладів освіти. Адже ми зацікавлені в тому, щоб студенти навчалися, завершували програми, ставали фахівцями. Визнати, що для конкретної людини найкращим результатом професійної спроби стала зміна планів, буває непросто. Але якщо наша мета — допомогти молодій людині побудувати власне майбутнє, ми маємо бути готовими й до такого результату.

До моменту отримання диплома студент має точно знати, чи хоче щодня займатися справою, до якої його готували. І якщо він зрозуміє, що помилився з вибором, то краще про це дізнатися на другому курсі, а не через п'ять років після випуску.