«Найстрашніше — не знати, чи всі живі»: реконструкція перших годин після удару по логістичному центру «Ранку»

1 серпня для директорки логістичного центру «Ранку» у Харкові Лариси Зубкової починався як звичайний робочий день. Була субота. Вона працювала з дому онлайн, бо саме почався період, коли видавці мають згуртовано і вчасно доставити підручники до шкіл по всій Україні. А потім пролунав дзвінок від водія, який у той момент завантажувався в АЛЦ. Він перший повідомив пані Ларисі про атаку шахедів та влучання у склад. І день розділився на до і після.

Об 11:00 ранку, коли робота на АЛЦ була у розпалі, російські війська прицільно атакували об'єкт двома реактивними безпілотниками типу «Шахед». Книжки спалахнули дуже швидко, а пожежа охопила близько 10 тисяч квадратних метрів. 

У момент першого удару на АЛЦ був і генеральний директор «Ранку» Віктор Круглов. Після першого влучання він наполіг, щоб працівники йшли в укриття. За кілька хвилин у склад влучив другий безпілотник. 

«За дві хвилини після дзвінка я вже сіла в машину та їхала на АЛЦ. У голові крутилися різні думки, боляче було усвідомлювати все почуте», — згадує Лариса.

Спочатку було важко повірити в те, що сталося. Але дорогою сумніви зникали: над Харковом виднівся великий стовп диму. На під'їзді до складу дорогу вже перекрили поліцейські. 

Тоді стало зрозуміло, що пожежа масштабна. Приїхало багато пожежної техніки і рятувальники намагалися загасити вогонь, але площа займання була величезною.

На складі були не лише книжки, а й навчальні видання, які мали отримати школярі до 1 вересня. Унаслідок пожежі, за оцінкою директорки центру, згоріли близько 8 млн дитячих книжок і понад 1 млн підручників.

Перед Ларисою горіли мільйони книжок, які ще кілька годин тому працівники збирали у замовлення для шкіл. Для людей, які щодня працюють із книжками, побачити їх охопленими вогнем особливо боляче. І серед усього, що відбувалося навколо, виникали прості запитання, на які немає відповіді: «За що? Чому?» 

«Розпач, біль, безсилля, страх — усе змішалося в одне ціле», — ділиться пані Лариса.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Згарище замість складу, та головне — люди живі

У перші хвилини після приїзду директорку найбільше лякала невідомість щодо долі працівників. Не всіх вдалося одразу знайти. Одна зі співробітниць довго не виходила на зв'язок. І коли вона нарешті відповіла на телефонний дзвінок, усі полегшено видихнули. Вона була жива і неушкоджена. Просто в момент удару, як і багато людей навколо, злякалася й побігла додому.

Для команди корпорації це стало одним із найважливіших моментів того дня. В робочих чатах понеслося одне слово «Знайшлася!» і сотні вдячних емодзі.

Вогонь, до якого неможливо було дістатися

Після другого удару ситуація стала надто небезпечною. Працівники намагалися врятувати книжки, техніку й те, що ще можна було винести з приміщень, але вогонь поширювався дуже швидко.

Поруч зі складом була офісна будівля. Усередині вже стояв густий дим, тому люди намагалися забрати важливі речі, але зробити це не вдалося.

Співробітники ДСНС відтіснили людей від будівлі. Того дня люди буквально намагалися врятувати все, що ще можна було, а передусім — одне одного.

«Із офісу нас теж вигнали пожежники, а хлопці зі складу — молодці. Вони намагалися витягнути якусь техніку, але вогонь був сильнішим», — розповідає Лариса Зубкова.

Рятувальникам також було надзвичайно складно працювати всередині. Температура там сягала сотень градусів. Через це зруйнувалися бетонні опори, а частина даху обвалилася.

Папір за таких умов продовжував горіти й тліти навіть після того, як полум'я вдавалося локалізувати. Книжки, пакування та інші матеріали залишалися гарячими під завалами й осередки займання виникали знову.

Рятувальники працювали в умовах постійної небезпеки. Через повітряні тривоги та загрозу повторних ударів вони не могли безперервно перебувати біля об'єкта та працювати всередині.

Пожежу не вдавалося остаточно загасити сім діб. 

Згарище замість складу, та головне — люди живі

Коли фахівців АЛЦ допустили на територію, замість знайомих стелажів, техніки, коробок і книжок вони побачили згарище. Територія складу була залита водою. Частина конструкцій обвалилася, а всередині ще тліли книжки.

Для кожного з команди «Ранку» того дня це був момент, коли масштаб трагедії можна було побачити на власні очі. 

«Дуже жахливий день. Його неможливо буде забути. На жаль…», — ділиться директорка АЛЦ Лариса Зубкова.

Та найважливішим для команди залишається інше: усі люди, які були на АЛЦ під час удару, живі. Саме з цього «Ранок» починає відновлення роботи та передрук знищених видань.