Краматорськ втрачає звичне життя. Як допомогти людям, які досі залишаються в місті

10 хвилин читання

Від початку 2026 року з Краматорської громади виїхали близько 55,6 тисячі людей, серед яких понад чотири тисячі дітей. Лише за перші десять днів листопада громаду залишили ще 4,5 тисячі мешканців. Водночас за даними Донецької обласної військової адміністрації, у місті залишаються понад 20 тисяч цивільних, зокрема 334 дитини.

Евакуація з Краматорська набирає обертів на тлі погіршення безпекової ситуації. Місто щодня потерпає від російських обстрілів, пошкоджень зазнає цивільна інфраструктура, а мешканцям стає дедалі важче задовольняти навіть базові побутові потреби. З 16 листопада в Краматорську призупинило роботу останнє відділення ПриватБанку та всі відділення Ощадбанку. Водночас два банкомати Ощадбанку залишаться наразі доступними для клієнтів.

Попри небезпеку, тисячі людей продовжують залишатися вдома. Частина з них свідомо відкладає переїзд, інші не мають можливості самостійно організувати евакуацію. І що складнішою стає ситуація в місті, то гостріше постає питання, як допомогти цим людям виїхати та забезпечити їм необхідну підтримку після переїзду.

Для мене Краматорськ має особливе значення. Я родом з Авдіївки, жила в Мирнограді, навчалася в Покровську, а мій чоловік — у Краматорську. Ми часто бували тут до повномасштабного вторгнення, а після 2022 року приїжджали з гуманітарними місіями. У місті також працював наш дитячий безпечний простір SAFE SPACE, який торік довелося закрити після російського удару неподалік. Тому нинішню ситуацію в Краматорську я сприймаю і як людина, для якої це місто близьке, і як керівниця благодійного фонду, що допомагає постраждалим від війни.

Читайте також: У ніч проти 19 листопада Сили оборони України атакували залізничну частину Керченського (Кримського) мосту, який з'єднує тимчасово окупований Крим із росією. Після атаки рух мостом перекрили, повідомляє окупаційна влада півострова.

Коли звичайні справи стають проблемою

Поступове припинення роботи цивільної інфраструктури суттєво ускладнює життя людей, які залишаються в прифронтових громадах. І рішення банків призупинити роботу в Краматорську добре це демонструє.

З погляду безпеки працівників і клієнтів таке рішення цілком зрозуміле. Водночас для багатьох мешканців воно означає втрату доступу до звичних фінансових послуг.

Особливо це відчують літні люди. Багато з них звикли отримувати пенсію на картку, знімати готівку у відділенні банку, звертатися до працівника, якщо виникла проблема. Не всі мають смартфони та вміють користуватися онлайн-банкінгом. А в умовах перебоїв з електропостачанням і зв'язком навіть доступні цифрові сервіси не завжди можуть допомогти.

До цього додаються проблеми з водою, електрикою, газопостачанням та опаленням. Ситуація може відрізнятися навіть у сусідніх районах міста. За повідомленнями наших знайомих із Краматорська, подекуди мешканці багатоповерхівок змушені облаштовувати у дворах місця для приготування їжі та обігріву.

Для людини, яка має автомобіль, кошти та можливість виїхати, відсутність певної послуги може бути тимчасовою незручністю. Для самотньої пенсіонерки, яка погано ходить і залежить від допомоги інших, вона здатна перетворитися на серйозну проблему.

Окреме питання — діти, які досі перебувають у Краматорську. Ми знаємо від наших знайомих, що деякі школярі навіть зараз продовжують підключатися до онлайн-уроків. Вони намагаються навчатися в умовах постійної небезпеки, коли заняття можуть перерватися через вибухи, відсутність світла чи інтернету.

Цивільне життя в Краматорську ще триває, але забезпечувати його стає дедалі складніше. Залишаючись у місті, люди змушені щодня пристосовуватися до нових обмежень. І водночас ризикують опинитися в ситуації, коли можливостей для безпечного виїзду стане значно менше.

Чому люди залишаються, попри небезпеку

Підписуйтеся на наші соцмережі

Я сама пережила вимушене переміщення, тому добре розумію, наскільки складно залишити власний дім. Особливо коли людина прожила в ньому кілька десятиліть, має поруч родичів і зовсім не уявляє, де житиме після евакуації.

Ми часто чуємо запитання, чому мешканці прифронтових міст досі не виїхали. Збоку здається, що за такої небезпеки рішення має бути очевидним. Але в кожної родини можуть бути обставини, які неможливо вирішити самотужки.

За розповідями людей, які знають цю родину, їхні близькі досі залишаються поблизу зони бойових дій. Серед них — літній чоловік, який прикутий до ліжка. Його дружина та інша родичка залишаються поруч, оскільки не знають, як організувати його перевезення.

Вони розуміють небезпеку, але не можуть самостійно вивезти людину, яка потребує постійного догляду.

І таких ситуацій багато. Хтось доглядає за хворими батьками, хтось боїться залишити домашніх тварин. Інші люди не мають грошей на оренду житла або не знають, чи зможуть знайти роботу після переїзду. Для літніх мешканців додатковою перешкодою стає страх опинитися в незнайомому місті без близьких.

Заклики евакуюватися необхідні, але людині також потрібно пояснити, як вона може виїхати за своїх обставин. Коли родина не знає, хто допоможе перевезти лежачого дідуся, повторне нагадування про небезпеку навряд чи розв'яже її проблему.

Я переконана, що людей, які залишаються, не потрібно засуджувати. Набагато корисніше з'ясувати, що конкретно заважає їм виїхати, і допомогти подолати ці перешкоди.

Як зробити евакуацію доступнішою

На Донеччині вже працюють організації, які безоплатно допомагають людям виїхати. Серед них гуманітарна місія «Проліска», благодійний фонд «Янголи Спасіння», поліцейські підрозділи «Білий янгол» та рятувальні служби.

Тому я закликаю мешканців Краматорська звертатися по допомогу завчасно, не чекаючи подальшого погіршення ситуації. Під час звернення потрібно одразу повідомляти про маломобільних родичів, стан їхнього здоров'я, потребу в спеціальному транспорті чи перевезенні тварин. Це допоможе евакуаційним командам оцінити можливості та підготуватися до конкретної ситуації.

У Донецькій області працює цілодобова гаряча лінія з питань евакуації 0-800-500-121, а для евакуації тяжкохворих людей та осіб з інвалідністю діє окрема лінія 0-800-332-614.

Водночас я бачу потребу в більш тісній координації між евакуаційними службами, соціальними працівниками та громадами, які приймають переселенців.

Наприклад, якщо родина звертається по допомогу з евакуацією лежачої людини, потрібно заздалегідь з'ясувати, який транспорт їй необхідний і де вона зможе отримувати догляд після приїзду. Адже навіть успішно організоване перевезення не розв'яже всіх проблем, якщо на новому місці не буде належних умов проживання.

Подібний підхід потрібен і родинам з дітьми. Ще до виїзду людям варто надавати інформацію про доступні варіанти тимчасового розміщення, можливості отримання допомоги та контакти організацій у громадах, які їх прийматимуть.

Для цього евакуаційні команди, транзитні центри та громади, що приймають, могли б за згодою людини передавати одна одній інформацію про її основні потреби. Це дозволило б підготувати відповідне місце для проживання, завчасно знайти соціального працівника або організацію, яка допоможе родині після прибуття.

Такий супровід особливо потрібен людям, які не мають родичів у безпечніших регіонах і не можуть самостійно організувати переїзд.

Допомога має продовжуватися після виїзду

У роботі благодійного фонду «Спілка ПОРУЧ» ми щодня бачимо, що відбувається з людьми після евакуації. Навіть коли родина вже перебуває у відносно безпечному місці, перед нею виникає багато нових завдань.

Потрібно знайти житло, оформити або відновити документи, влаштувати дітей до школи чи садочка, шукати роботу. Часто люди не знають, з чого почати та куди звернутися по допомогу.

У нашому київському хабі ми надаємо переселенцям гуманітарну підтримку, консультуємо щодо документів та допомагаємо з працевлаштуванням. Крім того, ми сприяємо пошуку варіантів житла, а за потреби — скеровуємо до інших організацій і відповідних програм підтримки.

З власного досвіду я знаю, наскільки важливо, щоб після приїзду людина мала конкретний контакт, до якого можна звернутися з питаннями. Особливо в перші дні, коли вона ще погано орієнтується в новому місті.

На мою думку, громадам, які приймають, варто забезпечувати такий супровід хоча б на початковому етапі адаптації. Соціальні служби можуть допомагати з оформленням документів і доступом до державних програм, центри зайнятості — з пошуком роботи, а благодійні організації — закривати ті потреби, на які бракує місцевих ресурсів. Для цього необхідно налагодити обмін інформацією та чітко визначити, хто відповідає за допомогу конкретній родині.

Інформація про доступне житло та програми підтримки також має бути зрозумілою ще до евакуації. Не можна гарантувати кожній родині безоплатне житло чи виплати, адже можливості таких програм обмежені. Проте можна пояснити, які варіанти існують, хто має право на допомогу та куди звертатися після прибуття.

Чим більше відповідей люди отримають заздалегідь, тим легше їм буде ухвалити рішення про виїзд.

Я дуже хочу, щоб Краматорськ знову став містом, куди ми приїжджатимемо гуляти, відпочивати й зустрічатися з друзями. Щоб люди, які зараз змушені залишати свої домівки, змогли повернутися до них, коли буде безпечно.

Але сьогодні головне завдання — допомогти їм зберегти життя. Для цього потрібно працювати з реальними причинами, які заважають евакуації, та подбати про те, що чекає на людей після переїзду.

І я дуже прошу мешканців Краматорська не відкладати звернення по допомогу. Навіть якщо обставини здаються надто складними, розкажіть про них евакуаційним службам. Можливість виїхати ще є, і нею потрібно скористатися.