Феномен AlDub. Уривок із книги «Як протистояти диктатору»

Свобода слова — не абстракція, а конкретні люди, які ризикують заради правди. Одна з них — Марія Ресса, лауреатка Нобелівської премії миру, співзасновниця незалежного медіа Rappler і журналістка, що роками протистояла авторитаризму на Філіппінах. Переслідувана режимом власної країни, атакована ботами, звинувачена за надуманими справами вона не зламалася і в мемуарах глибоко дослідила глобальну загрозу: як соцмережі стали інструментом дезінформації та підсилення ненависті, що живлять авторитаризм у всьому світі. 

Від Дутерте до Трампа, від Брекзиту до кремлівської пропаганди — «Як протистояти диктатору», що вийде друком у видавництві Лабораторія, ставить одне просте запитання: чим ми готові пожертвувати заради правди?

Одного разу ми запросили до нашого офісу з десяток підлітків, які були дуже активні в інтернеті, жоден з них не був старшим за п’ятнадцять років, і вони мали такий великий вплив, що про них писали у твіттері. Те, що вони робили, стало відомим як феномен AlDub. AlDub — це гра слів від імен філіппінських акторів Олдена Річардса та Мейн Мендоcи, також відомої як «Яя Даб», зірок популярного вечірнього телешоу про двох закоханих, які ніколи не бачилися в реальному житті. Їхні фанати почали наполягати на тому, щоб ті нарешті зустрілися, аж до того, що побили світовий рекорд за кількістю твітів на цю тему. Як зауважили на BBC, попередній рекорд належав фіналу Чемпіонату світу з футболу FIFA 2014 року, у якому Німеччина перемогла Бразилію.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Молоді фанати мали час поекспериментувати й зламати код. Створені ними фан-групи були нешкідливими попередниками того, що пізніше Facebook назве CIB (Coordinated Inauthentic Behaviour — скоординована неавтентична поведінка). Вони організували штучне виведення гештеґів на вершину рейтингу, часто «перехоплюючи» будь-яку іншу популярну тему. Ці молоді люди розповіли нам, що для того, щоб вивести гештеґ у тренд, усе, що потрібно зробити, — це організувати людей, щоб вони «твітили по 7000 разів на хвилину». Ці групи стали настільки великими й успішними, що було лише питанням часу, коли корпоративний маркетинг перехопить їхню тактику.

І тоді світ фан-груп прийшов у політику.

Як швидко це може статися, я хотіла б проілюструвати на прикладі історії одного молодого чоловіка, якого я тут назву Семом. Сему було трохи за двадцять, і він працював на одного мого друга, саме тоді він прийшов до редакції Rappler — у джинсах і обтислій футболці, на голові сині пасма. Чоловік розповів, що саме він привернув увагу громадськості до війни Дутерте з наркотиками, допомігши під час виборів перемістити її в списку проблем, що хвилюють людей, з восьмого місця на перше. Він сказав, що допоміг кандидату виграти президентські вибори.

— Я радів із того, що міг керувати людьми, — мовив він. — Зараз дехто каже, що це погано, але уявіть собі, я наче бог. Можу змусити їх робити все, що захочу.

Із запалом він розповів, що почав створювати сторінки ще в школі, починаючи з анонімної сторінки, присвяченої романтичним стосункам. Він починав розмови з того, що запитував людей про їхні найкрутіші побачення або найгірші розриви стосунків. Одну зі своїх спільнот він розкрутив до трьох мільйонів підписників. У п’ятнадцять років він почав розкручувати групи на теми, які, на його думку, найбільше хвилювали філіппінців: одна сторінка була про радість, інша — про силу духу. Приблизно через рік до нього почали звертатися компанії з проханням розповісти про їхню продукцію. На момент, коли йому виповнилося двадцять, у нього, за його словами, було сукупно щонайменше 15 мільйонів підписників на кількох платформах.

Саме тоді Сем переключився з реклами на політику: приєднався до команди, що працювала на передвиборчу кампанію Дутерте. Він розповів, що створив низку груп у фейсбуці в різних містах, використовуючи місцеві діалекти. Починав він досить невинно, публікуючи пости про туристичні визначні пам’ятки й місцеві новини. Але час від часу він закидав у групу кримінальні новини. Група почала поширювати по одній новині щодня в години пікового трафіку. Потім Сем і його друзі залишали коментарі, пов’язуючи цей злочин із наркотиками. Частково саме так «війна з наркотиками» Дутерте стала сприйматися як необхідна для життя філіппінців.

Це була тактика, на яку Facebook не звернув уваги. Тактика, яку зараз називають астротерфінгом — створенням штучної громадської думки, — виявилася надзвичайно ефективною.

Якщо ми прокрутимо історію Сема багато разів, то побачимо, як розвивалася виборча машина Дутерте. Сьогодні Сем керує власною цифровою компанією. Він змінив одяг хлопчика з бойз-бенду на офіційний костюм і пропонує свої послуги корпораціям і політикам.

2016 року Rappler почав відстежувати людей, які маніпулюють публічним дискурсом, як це робив Сем, і всі дезінформаційні мережі. Наша команда з розслідувань хотіла зрозуміти цей феномен. Ми були однією з небагатьох медіаорганізацій у світі, які займалися цим, і це була одна з причин, чому мені кортіло розповісти сінгапурській команді Facebook про те, що ми виявили.