Донорство крові як базова потреба і соціальна відповідальність
До 2023 року мені відмовляли у донорстві. Я приходила до Львівського обласного центру переливання крові у свої 33, 37, 42 років. Лікарі скептично на мене дивилися, питали, скільки важу, і відправляли додому їсти. І лише з початком війни моя вага перестала бути перешкодою. Тепер здавати кров дозволяється людям від 50 кг.
За три роки я зробила шість донацій. В сумі це 2,7 літра крові або 18 потенційно врятованих життів, як пише ДонорUA. Мало, але краще ніж нічого.
Кров потрібна щодня, не лише у дні донора
Я вирішила написати про донорство сьогодні, а не 14 червня, коли це роблять всі, тому що кров у лікарнях потрібна щодня, а не лише у Всесвітній день донора. Вона рятує поранених військових і цивільних, онкохворих, жінок під час пологів, людей після ДТП чи виробничих травм. Це реальна щоденна потреба.
За світовими стандартами на тисячу громадян має припадати 33 регулярні донації. В Україні — втричі менше. І це в умовах війни, коли потреба лише зростає. Цільна кров має термін придатності 42 дні. Нею не можна «запастися» наперед — лише регулярні донації створюють стабільний запас. І так буде, доки людство не винайде штучний замінник крові.
Перша донація — для бабулі
Коли лікарі вперше дозволили мені здати 450 мл крові, довелося вистояти дві години у черзі. Це був січень 2023 року. Тоді на заклик про потребу в крові відгукувалися тисячі людей. Новин про поранених, які прибули до міста, було достатньо, щоб зібрати велику кількість донорів.
Біля реєстраційного вікна стояв хлопець, якому відмовили в донації. Йому було лише 13, хоча виглядав великим і на око важив кілограмів 80. Йому потрібно було здати кров для бабулі, яка лежала в гінекологічному відділенні й готувалася до операції. З родичів він у неї один, і вона у нього одна.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Мені хотілося, щоб моя кров пішла на порятунок поранених на фронті, але свою першу донацію я записала на бабулю цього 13-річного хлопця, насправді молоду жінку 55 років. Бо донорство, в кінцевому підсумку, — це завжди про допомогу конкретній людині.
Цей випадок навчив мене: ми не завжди можемо вибрати, кому саме дістанеться наша кров. Але ми точно знаємо — вона врятує комусь життя. І це головне.
Нема системи — нема порядку
В Україні досі немає національного реєстру донорів крові. Тому невідомо, скільки у нас регулярних донорів, скільки почесних і заслужених. У країні переважає стихійне та родинне донорство.
Останні дані, які оприлюднював МОЗ, такі: станом на 1 січня 2022 р. загальна кількість донорів крові та компонентів крові становила 309 255 осіб. Роком раніше їх було 311 895, а у 2020 р. — 363 318 осіб. Динаміка негативна попри те, що до повномасштабної війни 2/3 пацієнтів в Україні не отримували кров вчасно.
Громадська організація ДонорUA за 11 років роботи об'єднала на платформі понад 220 000 донорів, скільки з них регулярно здають кров, відповіді немає. Але відомо, що потреба України — понад мільйон активних донорів.
У 2026 році держава скасувала частину пільг для донорів. Зникли надбавки до пенсії, виплати військовим і компенсації лікарняних. Залишився лише додатковий день відпочинку після донації, і той лише тому, що гарантований Кодексом законів про працю.
Донорство в Україні може бути лише добровільним і безоплатним, тобто без отримання грошової винагороди. Але дозволяються невеликі сувеніри, легкі закуски та відшкодування витрат на дорогу. У Центрі крові на вул. Миколайчука у Львові донорам забезпечують безоплатну парковку автомобілів на своїй території — дуже зручна й потрібна дрібниця.
Донорство як частина КСВ
Цьогоріч ДонорUA провела у соцмережах флешмоб «Донорство — це база», до якого долучилися понад 200 бізнесів та близько 150 людей. Вони зафарбували аватари у соцмережах на червоний і розповіли своїм аудиторіям про регулярне донорство. Медичний онлайн-сервіс DOC.UA також підтримав ініціативу ДонорUA та запустив свою — «Краплю єдності».
Результати загальноукраїнського флешмобу — вдвічі більше реєстрацій на платформі ДонорUA ніж роком раніше за такий самий період. Чи стануть ці люди регулярними донорами, покаже час. А от бізнеси продовжують підтримувати рух корпоративними донаціями й після Всесвітнього дня донора крові. І так повинно бути.
Донорство — це не лише справа держави чи окремих людей. Це й відповідальність бізнесу. Компанії можуть організовувати дні донора, надавати вихідні своїм працівникам, які здають кров і її компоненти, підтримувати інформаційні кампанії. Це конкретний і вимірюваний прояв небайдужості. КСВ — це не тільки екологія чи благодійність.
Від підтримки донорів бізнес може отримувати вигоду. Хороший приклад — пропозиції на платформі ДонорUA. Компанії надають знижки на продукцію, дарують смаколики, нараховують кешбеки. Усе це працює як маркетинг для залучення нових клієнтів.
Розкажу власну історію про ресторан MAMENORI, який у червні подарував донорам десерт і напій на вибір. Я скористалася пропозицією після донації та сходила до них на обід. Все, що замовила, було неймовірно смачним. Мені сподобалися інтер’єр і привітний персонал. Я обов’язково повернуся у цей заклад як звичайний клієнт. Донорська акція стала для мене знаком уваги й вдячності, а у меню залишилося багато страв, які ще хочеться скуштувати.
Для бізнесу підтримка донорів — це імідж відповідальної компанії, згуртування колективу, довіра клієнтів. А для суспільства — це врятовані життя.
Донорство як спосіб життя
Сотні тисяч українців щороку проходять через Центри крові. Для когось це разова допомога, для інших — спосіб життя. Почесний і Заслужений донори — це ті, хто перетворює регулярність на традицію.
Уявіть, щоб отримати звання Почесного донора, потрібно здати цільну кров 40 разів. Заслужений донор зробив 100 і більше донацій. Ці люди заслуговують на подяку й підтримку, правда ж?
Кожен із нас може опинитися в ситуації, коли єдиним порятунком буде донорська кров.