День дитини раз на рік чи щодня: що може зробити для дітей видавець у часи війни?
20 листопада світ відзначає Всесвітній день дитини — дату, прив’язану до ухвалення Декларації прав дитини та Конвенції про їхній захист. В Україні це свято набуває нового сенсу і зачіпає актуальні проблеми. Втрачена безпека, вимушені переїзди, дистанційне навчання, відсутність доступу до освіти — виклики, з якими наше покоління дітей живе щодня.
Ми поговорили з Віктором Кругловим, провідним експертом книговидавничої галузі, видавцем і генеральним директором видавництва «Ранок», про те, як книжки можуть підтримати дитинство у воєнні часи і що сьогодні роблять видавці для збереження права дітей на освіту й читання, для забезпечення щасливого дитинства.
Право дитини на освіту — це не абстракція. Це її шанс не втратити майбутнє
Пане Вікторе, що для вас означає Всесвітній день дитини в нинішніх українських реаліях?
- Ця дата — ще одне нагадування: дитинство потребує захисту щодня. Права дитини — це не про постанови. Це про конкретні речі: щоб дитина могла вчитися, мати власний простір, книжки, доступ до світу, який не звужується до тривог і новин. Право на освіту — фундаментальне. Якщо дитина його втрачає, вона втрачає можливість будувати майбутнє. А майбутнє сьогодні — це те, за що наша країна воює.
Як, на вашу думку, війна змінила українське дитинство?
- Дуже сильно. Я б сказав навіть безповоротно. Сотні тисяч дітей живуть у нових містах, читають у підвалах, навчаються дистанційно, мають обмежений контакт із ровесниками. Частина дітей втратила свій дім, свій затишок і куточок безпеки, свою книжкову полицю. Іноді книжка — це те єдине, що можна взяти з собою. Дитина потребує стабільності, а стабільність сьогодні — це книга, ритуал читання, знайомі герої, які не зникають через повітряну тривогу. Книжка не може зупинити війну, не здатна повернути безпеку, але може зупинити внутрішній хаос. Може підтримати. Для дитини, яка переїхала, яка живе в тимчасовому житлі чи в укриттях, важливо мати простір, який не руйнується. Книжка створює такий простір.
Що сьогодні робить «Ранок» для підтримки дітей і їхнього права на освіту?
- Знаєте, за ці роки ми зрозуміли одну просту річ: видавництво — це не про виробництво книжок, а про відповідальність. Ми передаємо комплекти літератури для шкіл, які повернулися до офлайну або переїхали в інші регіони; підтримуємо бібліотеки, що постраждали від обстрілів; готуємо й відправляємо набори книжок дітям у шелтерах та лікарнях.
Працюємо разом із благодійними фондами й волонтерами, щоб діти у прифронтових громадах отримували книжки безкоштовно. Кожен наш проєкт, кожна партія книжок — це маленький крок до того, щоб освіта була доступною.
Розкажіть детальніше про ваші благодійні ініціативи. Які проєкти несуть цінність для вас особисто?
- Всі наші співпраці важливі. Важливим для мене особисто став, до прикладу наш «Книгозбір 2.0». Ми реалізували його разом з IT-компанією ZONE3000 та мережею книгарень «КнигоЛенд». Мета — відновити фонди бібліотек Харківщини, особливо в прифронтових та деокупованих громадах.
Механізм простий: люди можуть принести книгу або допомогти фінансово. ZONE3000 збирає кошти та закуповує книжки, а ми подвоюємо кількість зібраних примірників. Плюс передаємо видання, які не потрапили у продаж, але абсолютно якісні.
Підписуйтеся на наші соцмережі
На круглому столі у жовтні ви теж піднімали питання бібліотек. То що там відбувається?
- Бо тема бібліотек найболючіша для мене особисто. Поясню, з 2022 року фінансування повністю припинилося. Я пам'ятаю, як до війни воно скорочувалося з 114 до 48 мільйонів гривень — тоді я вже був стурбований. А зараз? Взагалі нуль.
Цифри вражають: якщо після розпаду СРСР в українських бібліотеках було 400 мільйонів книжок, то зараз лише 140 мільйонів, і щороку списується 12-13 мільйонів. Як би песимістично це не звучало зараз, але такими темпами через десять років у бібліотеках просто нічого не залишиться.
Для мене це особиста біда, бо я виріс у невеликому місті, і саме бібліотека була моїм вікном у світ. Я знаю, що у селах та невеликих містах бібліотеки часто залишаються єдиними осередками культури. Тому мені хочеться, щоб кожна дитина в Україні — незалежно від того, де вона живе мала свої книжки. І саме тому я бачу майбутнє в масштабних партнерських програмах: держава, бізнес, видавці, громадські організації. Не точкові акції, а цілісна мережа підтримки. Ми вже в цьому напрямку рухаємося. Але потрібна державна політика, що гарантує доступ до книги так само як доступ до освіти. Книжка — не розкіш. Це інструмент розвитку.
Ви також співпрацюєте з корпусом «Азов»? Розкажіть про цю співпрацю.
- 17 вересня ми підписали меморандум про співпрацю. Я бачу це як логічне продовження нашої місії — робити книжки доступними всім дітям, навіть у найскладніших обставинах. Підтримка сімей загиблих і поранених воїнів в такий час це не лише освітній, а й наш вже суто моральний обов'язок.
Ми передаємо художню, інклюзивну літературу та прописи для дітей військовослужбовців. Ще до підписання меморандуму наш благодійний фонд «Ранок-Україна» передав дітям прописи та художню літературу до початку навчального року. Також ми розробили програму «Ранок з Ранком» у «КнигоЛенді», в форматі інтерактивних зустрічей, читань та майстер-класів для дітей азовців. Перша зустріч відбулася у вересні, і це було так тепло. Бачити як діти відволікаються від буденних труднощів, а батьки бачать, що їхні родини не залишені сам на сам.
Наскільки відомо ви співпрацюєте і з іншими бригадами для підтримки воїнів та їхніх родин?
- Так, ми підтримуємо бригаду СКІФ – облаштовуємо бібліотеки у військових частинах. Проводимо терапевтичні читання для дітей родин захисників — це окрема категорія дітей, які потребують особливого підходу. Системно підтримуємо шпиталі, передаємо воїнам засоби для творчої терапії. Бійці дуже цінують книжки, листи від дітей, малюнки — у кожному штабі є полички з літературою, навіть у бліндажах. Під час перепочинку читання допомагає зберігати їм внутрішню рівновагу.
Нещодавно ви долучилися до акції «День піжам». Чому це важливо?
- Ми приєдналися до благодійної акції Фундації Дім Рональда МакДональда, щоб зібрати кошти на будівництво першого в Україні Дому Рональда МакДональда на території «Охматдиту». Це буде п'ятиповерхова будівля з 50 комфортними кімнатами, де родини важкохворих дітей зможуть жити під час тривалого лікування.
І ця ініціатива теж настільки символічна, бо вона нагадує, що присутність і турбота рідних мають неймовірну силу для одужання. Для багатьох дітей піжама це ж щоденний лікарняний одяг. А для їхніх батьків можливість бути поруч — найбільша підтримка. Ми розіграли серед учасників сертифікати на 1000 гривень від видавництва. Це дуже зворушлива історія народження сімейних традицій.
Чи змінилися запити на дитячу літературу? Як ви обираєте, які книжки потрібні зараз дитині в Україні?
- Так. Батьки та педагоги шукають книжки, які допомагають прожити тривогу, говорять про емоції, втрати, евакуації, але разом з тим роблять це обережно. Також зросла потреба в нонфікшні, науково-популярних серіях, бо діти хочуть відповідей і пояснень: що таке вибух, що таке безпека, як працює світ. І ми намагаємося реагувати швидко й уважно.
Як видавцю приймати рішення про друк книг на складні теми — війну, втрати, травму?
- Це, мабуть, найскладніше. Ми радимося з психологами, навіть долучаємо їх в співавторство, говоримо з учителями, слухаємо батьків. Варто розуміти, що дитині не можна брехати і не можна лякати. Межа між обережністю і замовчуванням дуже тонка. Але наші діти мають право на чесність. Зауважу, не на подробиці війни, а на чесність розмови про неї. Є книжки, що дають цю підтримку без травматизації. І ми зараз намагаємося саме такі створювати.
Якої підтримки потребують видавці сьогодні, щоб створити здорове освітнє середовище для майбутнього покоління?
- По-перше, доступні кредити. Нам потрібні кредити під 5-9% для підтримки обігових коштів. Зараз особливо важко видавцям у прифронтових регіонах — банки не дають кредити без страхування майна, а страхові компанії встановлюють ставки 25% від суми або відмовляють взагалі. Харків, Суми, Запоріжжя, Дніпро — усі в радіусі 100 км від лінії зіткнення. Бізнеси, які могли б працювати, платити податки, давати роботу тисячам людей, стоять. Рішення просте: держава забезпечує пільгове кредитування або страхування коштом іноземних донорів.
По-друге, повернення програми поповнення бібліотечних фондів. Це не витрата, а інвестиція, яка повернеться сильним поколінням читачів.
По-третє, реалізація субсидій книгарням на оренду. 200 мільйонів гривень, які так і не виділили, ставлять під загрозу існування багатьох книгарень, особливо в обласних центрах.
По-четверте, розширення програми «Є книга». Вона показала непогані результати: 200 тисяч користувачів купили близько 360 тисяч книжок. Але програма для батьків новонароджених досі не запущена, хоча передбачена законом. У Польщі дитина може купити книжок на 200 євро на рік, у Франції діють аналогічні програми. то чому не в Україні?
І останнє — домовленість про правила гри на ринку. «Вакханалія знижок», як це назвав Олексій Капустянський з мережі «Сенс», загрожує стабільності галузі. Якщо не домовимося про правила, до весни багато гравців можуть не дожити. Можливо, варто розглянути європейську модель фіксованих цін.
Яким ви бачите українського дитячого читача через 10 років?
- Дуже сильним. Наші діти вже мудріші за свій вік, і саме книжки допоможуть їм зберегти цю мудрість не як травму, а як досвід.
Я вірю, що покоління, яке зараз читає під звуки сирени, колись створить нову культуру читання, нову систему освіти, нове бачення країни. Але вже сьогодні наше завдання — повернути їм відчуття, що вони мають майбутнє.
Що найважливіше ви хочете сказати батькам, які читають це інтерв'ю?
- Інвестиції в дитинство — це не благодійність, а національна безпека. А кожна книжка, яку ви даєте дитині сьогодні, це інвестиція в те, чи буде у нас країна через 10 років. Чи буде кому лікувати, будувати, викладати, керувати, створювати. Чи буде хтось і чи буде куди повертатися.
Ми не чекаємо на когось. Ми вже будуємо це майбутнє. І кожна родина може долучитися — через читання, через підтримку благодійних ініціатив, через просту увагу до того, що читає ваша дитина. Бо діти насправді щодня приймають рішення. І ці рішення визначать, якою буде Україна.