Чи достатньо ми говоримо про доступність, а не лише про фінансування?
Останнім часом я багато читаю про медичну реформу — і помітив одну річ, яка мене непокоїть. Ми оцінюємо її за показниками, які легко порахувати: відновлені корпуси, обсяг фінансування, закуплене обладнання. Це важливо. Але, на мій погляд, це не відповідає на головне запитання.
Чи може людина в конкретній громаді вчасно отримати необхідну допомогу? Ось що насправді має бути критерієм.
Я бачу, як багато робиться для відновлення інфраструктури. Але доступність — це не лише стіни. Це наявність лікаря поруч, можливість доїхати до нього, наявність ліків і впевненість, що допомога не залежить від твого поштового індексу.
Проблема в тому, що системного показника, який би це вимірював, я поки що не бачу. Кількість амбулаторій є. Кількість виїзних сесій є. Але чи є показник, який відображає, скільком мешканцям конкретної громади вдалося вчасно отримати допомогу, а скільком — ні? На мій погляд, саме доступність лікування, а не лише обсяг інвестицій, має стати одним із ключових критеріїв оцінювання стійкості медичної системи. Інакше ми ризикуємо будувати красиві фасади, за якими для конкретної людини нічого не змінюється.
Цікаво почути думки колег: чи достатньо ми говоримо про доступність, а не лише про фінансування? І якби ви мали обрати один показник для оцінки реальної доступності — що б це було?