Аніме поза субкультурою та уявленням про інфантильність

Кирило — аніме-інфлюенсер і контент-кріейтор. Айтівець, що веде блог про аніме й зібрав навколо себе аудиторію зі схожими інтересами. Його досвід показує, що ці захоплення давно вийшли за межі вузьких спільнот і стали частиною ширшого культурного поля.

Сприйняття аніме як «дитячого» контенту

У 2010-х роках аніме в Україні залишалося частиною субкультури. Фанатів сприймали як щось чужорідне, а нове завжди лякало масову аудиторію. Анімешників тоді сприймали як щось дивне й незрозуміле — на кшталт нової, трохи дикої течії серед дітей. Звідси й типові реакції, які й досі можна побачити: «мені 34 роки, я почав дивитися аніме й це топ». Навіть люди, які звикли до більш «звичайних» серіалів на кшталт «Бріджертонів», змінюють думку після перегляду «Атаки титанів». Ну й «Наруто». Усі, хто відкриває його для себе вже в дорослому віці, ставлять одне й те саме питання: як я міг таке пропустити в дитинстві?

Дорослі теж дивляться аніме — і це ок

Підписуйтеся на наші соцмережі

У нас сформувався доволі дивний образ дорослішання. Діти дивляться мультики й грають у відеоігри, а дорослі заробляють гроші й ніколи не посміхаються. Хоча зі свого досвіду знаю: після важкого робочого дня трохи пограти або подивитися аніме — це якраз те, що дає ресурс прокинутися завтра і знову втілювати свої амбіції в реальність.

Я не ставив собі за мету створювати блог про аніме. Просто розповідав про те, що мені подобається і не пов’язане з моєю професійною діяльністю. Це був спосіб відпочити від роботи, тим більше я обожнюю говорити на камеру. Коли почав знімати саме про аніме, підтягнулися дуже крута аудиторія. І тоді з’явилося чітке розуміння меседжу, який я хочу транслювати: ти можеш бути CEO компанії, баристою, татуювальником, айтівцем, військовим, лікарем або будь-ким іншим і  просто дивитися аніме. Без гіперболізованого образу «анімешника», який постійно ходить у неко-вушках і кричить «каваї» чи ще щось.

Мейнстрим формується не подіями, а грошима і увагою

Суть не в тому, що має статися якась одна велика подія. У якийсь момент до цього просто приходить більше уваги й ресурсів, і воно стає помітним ширшій аудиторії. Ми, зумери й пізні міленіали, уже виросли. У нас є роботи, гроші, кар'єри, і разом із цим залишилося хобі — дивитися аніме. Ми добре розуміємо, що це таке і наскільки глибокими та складними можуть бути ці історії.

Відомі люди вже відкрито кажуть, що «Ерен був правий», і згадують, як зростали разом із «Наруто». І це багато про що говорить. Не люблю гучні слова, але це справді витвір мистецтва.

Поява аніме-контенту з українським контекстом як крок до легітимізації жанру

Для мене це просто закономірне явище появи українського ринку аніме. Є люди, як я, які хочуть про нього говорити, і є такі ж чувачки, які із задоволенням будуть слухати. А бренди після цього бачать, що такі ком'юніті існують, і починають вливати гроші в індустрію, розуміють, що це ще один сегмент розваг, на якому можна заробити.

В Україні, наприклад, зараз бум читання: люди зносять книжки з полиць, а нові бук-блогери з'являються щомісяця. Бо книг так багато, що ти не можеш прочитати їх усі, тож тобі потрібна порада від того, хто читав їх багацько й уже прокачав смак.