Уперше в історії вчені створили повну карту нервів клітора — і це відкриття змінює медицину
Від «тильної сторони долоні» до «дупи й ліктів» — людське тіло ніби є базовою точкою відліку для знання й розуміння світу. І все ж у ньому досі лишається безліч загадок: що там узагалі з позіханням; чи справді відбитки пальців унікальні; чому, в біса, ми всі такі пухкенькі й волохаті. Справді питання першорядної ваги.
Але є одна ділянка тіла, яку історично ігнорували особливо завзято. Медицина тисячоліттями її просто оминала, а вперше повністю побачила лише у 1998 році — тобто менш ніж три десятиліття тому, якщо йдеться про частину анатомії, з якою мільярди людей знайомі дуже навіть близько. Настільки «загадкова», що досі поширений жарт: мовляв, половина населення світу не змогла б показати її на живій людині. Так, ідеться саме про клітор.
«Існує суспільне табу, пов’язане з жіночою сексуальністю», — каже Джу Янг Лі, наукова співробітниця Амстердамського університетського медичного центру в Нідерландах. «Це табу заважає проводити наукові дослідження».
«Потрібно значно більше обізнаності», — сказала вона IFLScience. І як співавторка нового препринту, присвяченого нейроанатомії клітора, вона якраз намагається цю обізнаність посилити.
Чому клітор так довго залишався «білою плямою» для науки
Важко навіть осягнути, наскільки занедбаною в історичному сенсі була найбільш чутлива частина людського тіла, тож скажімо просто ось що: щонайменше п’ятеро лікарів-чоловіків у різні століття заявляли, що «відкрили» клітор з правдами та міфами, не підозрюючи, що про нього й так прекрасно знала приблизно половина людей, з якими вони щодня контактували.
І навіть попри ці регулярні «перевідкриття» в тогочасній медичній літературі лікарі античності, Середньовіччя та Ренесансу й далі залишалися вкрай спантеличеними щодо клітора. У 1545 році Шарль Етьєн заявив, що цей орган служить для сечовипускання — хибна гіпотеза, але хоча б відносно логічна. Реальдо Коломбо, своєю чергою, проголосив його доказом того, що в жінок немає душі. Гален вважав, що це другий пеніс — так, саме другий, тобто один із двох на одне тіло; у Галена були доволі химерні уявлення про те, що таке вагіна, — і що в лесбійок цей «другий пеніс» нібито виростає до страхітливих розмірів. Це теж, очевидно, неправда — можливо, він переплутав людей із гієнами.
Найбільше проблем, утім, завдали лікарі, які йшли за Везалієм, а таких, зважаючи на його впливовість як анатома епохи Відродження, було чимало. Згідно з його моделлю людського тіла, клітора просто не існувало — принаймні в «нормальних», «здорових» жінок. А отже, якщо він у когось був, його слід було відрізати. Іще в 1860-х роках клиторидектомію могли призначити як «лікування» від усього підряд: від епілепсії до «істерії» чи просто надто явного задоволення від сексу.
«Клітор насправді доволі великий!» — Джу Янг Лі
Підписуйтеся на наші соцмережі
А вже століттям пізніше, коли ваші дідусі й бабусі, а можливо, навіть батьки вже жили на світі, «більшість клініцистів вважали, що стимуляція клітора викликає “кліторальний” оргазм лише в інфантильних жінок», — писала Гелен Сінгер Каплан, відома сексотерапевтка й засновниця першої в США клініки при медичній школі для лікування сексуальних розладів, у своїй знаковій книжці The New Sex Therapy. Цей термін стосувався не юних дорослих чи дітей, а «тих, хто зафіксувався на ранній стадії розвитку й не досяг генітального примату», пояснювала вона. Тобто, «коротко кажучи, збереження кліторальної чутливості вважалося prima facie доказом неврозу».
І якщо раніше картина була похмурою, то сьогодні вона не аж настільки краща. Про клітор «просто не говорять», сказала у 2020 році The Guardian Каролін Де Коста, професорка акушерства та гінекології Університету Джеймса Кука. «Я буваю на конференціях, відвідую воркшопи, редагую журнал, читаю інші журнали. Я постійно читаю наукові статті — і ніколи не бачу згадок про клітор».
Що нового відкрили вчені про анатомію клітора
Лише у 1998 році урологиня Гелен О’Коннелл — до речі, перша жінка-уролог в Австралії — опублікувала те, чого до неї ніхто не бачив: повний анатомічний опис клітора. І побачене здивувало багатьох: «клітор насправді доволі великий!» — пояснила Лі в коментарі IFLScience. «Це не горошинка, видима лише зовні».
Але час іде, і сьогодні ми здатні на значно більше, ніж просто фотографії розтинів. «Ми є частиною великого міжнародного консорціуму — Human Organ Atlas hub, — каже Лі, — який має на меті створити карту людського тіла за допомогою синхротронної візуалізації».
«І клітор, звісно ж, є одним із людських органів, — додає вона. — Тож було важливо включити його в цей проєкт».
Можливо, лише в такому цілісному, всеохопному підході до людського тіла клітор нарешті отримує належну увагу. Через довгу історію наукового нехтування цей орган опинився ніби без «дисциплінарної прописки»: «урологія традиційно зосереджувалася на пенісі (та пов’язаних із ним онкологічних темах, як-от рак простати), — пояснює Лі, — тоді як гінекологія переважно займалася репродуктивними органами, такими як матка й яєчники».
Перша 3D-карта нервів клітора: що показало дослідження
Як орган, що, здається, цілком присвячений сексуальному задоволенню — причому саме жіночому, — клітор опинився в дивному становищі. Зрештою, брендовані й генеричні версії Viagra — це мільярдний бізнес. А клітор у цьому сенсі нагадує анатомічний Бір-Тавіль: ніхто не поспішає заявити на нього права. І коли якийсь поодинокий хірург чи студент-медик таки звертає на нього увагу, неодмінно виявляється щось нове: що нерви клітора більші й численніші, ніж вважали раніше — це з’ясували лише у 2022 році, — або що вони розгалужуються тонкими ниткоподібними відростками, які до 2020 року взагалі не потрапляли в медичну літературу.
Нове дослідження — перше, в якому створено тривимірну карту нервів усередині клітора, — теж принесло важливі відкриття. Синхротронна візуалізація — один із найдорожчих і найсучасніших способів зазирнути всередину людського тіла, здатний досліджувати структури аж до мікрометрового рівня. Вона дає змогу побачити дрібні й складні деталі, недоступні неозброєному оку, — наприклад, деревоподібну мережу нервів у голівці клітора, яку Лі та її колеги вперше виявили й зафіксували саме таким методом. Раніше голівку часто зображали так, ніби вона взагалі не має особливо багатої нервової іннервації, — що, мабуть, здивувало б будь-кого, у кого клітор є.
І все це — лише на основі двох зразків: тазів двох жінок у постменопаузі, які заповіли свої тіла науці, — і при обмеженому дослідженні тільки соматичної сенсорної іннервації. «[Ми] не включали картування автономної нервової системи, зокрема кавернозних чи спонгіозних нервів», — застерігає стаття, а також наголошує, що «отримані результати можуть не повністю відображати морфологію органа в осіб до менопаузи».
Чому це відкриття важливе для медицини та жіночого здоров’я
Звісно, будь-яке дослідження, що поглиблює знання про людське тіло, варте схвалення. Але це, без сумніву, більше, ніж просто цікавий факт, адже клітор «було інтелектуально стерто медичною та науковою спільнотою, що, ймовірно, відображає суспільне невігластво», — сказала О’Коннелл The Guardian минулого місяця.
«Це дослідження — лише початок. Потрібно більше вивчати анатомію та фізіологію клітора» — Джу Янг Лі
І краще розуміння клітора — особливо того, як і де саме розгалужуються його нерви, — цілком може привести до відчутних покращень у медичних процедурах і результатах лікування. Наприклад, «ми виявили, що капюшон клітора та лобковий горбок іннервуються дорсальним нервом клітора — головним чутливим нервом, що відповідає за генітальні відчуття», — розповіла Лі IFLScience. А це важливе знання як для лікування наслідків жіночого обрізання, так і для проведення косметичних операцій на кшталт лабіопластики. «Це означає, що під час таких втручань, як зменшення капюшона клітора, потрібна більша обережність, щоб не пошкодити нерви», — пояснила вона.
Чому дослідження клітора лише починаються
Це справді великий крок уперед — але його недостатньо. Навіть після цього дослідження клітор і жіноча генітальна анатомія загалом залишаються вкрай недовивченими порівняно з чоловічими анатомічними відповідниками. У публічному просторі знань ще менше — і саме це Лі хоче змінити, організувавши виставку, присвячену клітору, в Амстердамському університетському медичному центрі. Натхненням для неї став Vagina Museum у Лондоні.
«Це дослідження — лише початок, — каже вона. — Потрібно значно більше досліджень анатомії та фізіології клітора».
Дослідження, яке ще не пройшло рецензування, доступне на сервері препринтів bioRxiv.