Цифровізація та онкологія. Як інновації можуть рятувати життя українців

5 хвилин читання

Щороку в нашій країні діагностується в середньому більше 100 тисяч нових випадків онкологічних захворювань. Також щороку близько 40 тисяч українців помирає від раку. Це не абстрактні цифри, а статистика Національного канцер-реєстру України років повномасштабної війни. Чи можна вплинути на показники летальності, аби їх знизити? Безумовно. Чи можна вплинути на показники летальності, аби їх знизити? Безумовно. 

Зазвичай в такі моменти говорять про профілактику — необхідність позбавлятися шкідливих звичок і ранню діагностику. Так, це дійсно важливо. Але я хочу звернути увагу на фактор, який для багатьох неочевидний, і при цьому він неймовірно важливий.

Велике значення має те, наскільки швидко та надійно встановлено діагноз. Це залежить від того, як побудована робота з біоматеріалом пацієнта, а з цим в Україні є проблеми. Я говорю про це, оскільки безпосередньо займаюся їхнім вирішенням.

Навіщо потрібне оцифрування

Читайте також: Клітини раку яєчників, які пережили хіміотерапію, можуть виділяти фруктозу — звичайний цукор, що міститься в багатьох продуктах і напоях. Вона діє як сигнальна молекула, яка спонукає сусідні пухлинні клітини відокремлюватися від первинної пухлини та поширюватися організмом.

Поясню через аналогію. Згадайте, як ми підписували документи до появи застосунку “Дія”. Порівняйте з тим, як ми робимо це зараз. Будь ласка, ви й сьогодні за бажання можете завітати задля цього до нотаріуса. Але я впевнений, що 99% оберуть поставити цифровий підпис в телефоні не виходячи з кімнати або робочого кабінету.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Приблизно такого рівня еволюцію переживе онкологічна діагностика, якщо її процес оцифрувати. Це дозволить вирішити проблеми, які напряму впливають на стан пацієнтів, їхню комунікацію з лікарями та взагалі їхню долю.

Сучасні лабораторії, які роблять онкодослідження, особливо державні — це частіше за все осередок хаосу і безладу. В них і досі олівцями підписують касети та скельця з матеріалами пацієнтів. Щоб знайти потрібну вирізку в архіві, медсестрам треба пройти квест у сховищі. Цифрової бази досліджень не існує взагалі.

До чого це призводить? До панування людського фактору. Скельця та касети іноді плутають, що фатально відбивається на життях людей. Щоб отримати другу думку від іншого лікаря, пацієнт має пройти через складну процедуру отримання матеріалу і його транспортування. Це складно, довго і дорого.

Додайте до цього те, що час очікування лікарського заключення триває декілька днів, іноді тиждень. Уявляєте, що встигає пережити пацієнт за такий період невизначеності? 

Цифрове маркування касет та скелець дозволить усунути фактор помилок, плутанини та хибних діагнозів. Створення електронної бази досліджень надасть пацієнтам можливість отримати другу думку від лікаря в будь-якій частині світу. Закритий онлайн-архів радикально спростить доступ до попередніх досліджень. Робота з екраном замість мікроскопа дозволить лікарям швидше ухвалювати рішення і за потреби робити це дистанційно.

У підсумку ми отримаємо більшу впевненість лікаря і пацієнта, економію часу і усунення фактору корупції. Адже не секрет, що іноді недобросовісні лікарі роблять заключення, аби підштовхнути пацієнтів до споживання фарм-продукції та сервісів певних компаній. Коли буде реальна перспектива отримання другої думки, такі лікарі будуть більш відповідально ставити діагнози.

Чому проблема досі не вирішена

Логічне питання: якщо все так зрозуміло, чому онкологічні дослідження в Україні і досі не оцифровані? На це питання немає простої відповіді. Так, потрібні інвестиції. Так, потрібно створити логістику безпеки — зберігання даних, доступу до них, можливості змін і т.д.

Але, на мою думку, це не головні перешкоди. Я багато спілкувався з керівниками та працівниками різних лабораторій в Україні. Частіше за все я бачу апатію, небажання змінюватися і брати на себе відповідальність. Десь люди у відчаю, десь складна бюрократична система, яка чинить спротив інноваціям. Для багатьох вдосконалення — це просто зайвий головний біль. При тій скромній зарплатні, яку вони мають, це навіть не важко зрозуміти.

Коли лікарі мені кажуть, що вони звикли дивитися в мікроскоп, я кажу: “Будь ласка, дивіться! Але ж це добре, коли ви маєте альтернативу — можливість зручно пересувати мишкою відскановане зображення, а не рухати руками скельця?” 

Хоча частіше за все я чую від них інші слова. Досвідчені, поважні лікарі кажуть: “Я тут 30 років працюю і мене все влаштовує. Що ти хочеш від мене?” Коли я чую подібне, мені стає дуже прикро. 

На щастя, я зустрічаю не лише лінивих людей, а й тих, хто щиро цікавиться моїми ідеями і ставить змістовні запитання. Керую командою, яка розробляє зараз унікальне для України програмне забезпечення для цифрових онкологічних досліджень. Шукаю і знаходжу тих, хто готовий змінюватися. Надихаю тих, хто хоче вдосконалюватися. Якщо ви саме така людина, то ми йдемо одним шляхом. Ми не маємо права зупинятися.