Електронні відходи: що відбувається з вашим старим смартфоном?

Якщо зазирнути в шухляду у столі, ймовірно, там знайдеться кілька старих гаджетів: смартфон минулих поколінь, кілька кнопкових телефонів, клубок непотрібних зарядок. Це звична картина для багатьох, але це лише верхівка величезної проблеми, відомої як електронне сміття (e-waste).

Кожен такий пристрій — не просто шматок пластику. З одного боку, це джерело цінних матеріалів, як-от золото та срібло, а з іншого — потенційна загроза для довкілля. Шлях старого смартфона після використання набагато складніший, ніж здається. Він веде від високотехнологічних виробництв до величезних звалищ у бідних країнах, і ця проблема стосується кожного.

Звідки беруться гори електронного сміття?

Щоб зрозуміти, куди діваються старі телефони, варто подивитися, скільки їх накопичується. Щороку у світі продають приблизно 1,4 млрд нових смартфонів, а користуємося ми одним пристроєм у середньому два-три роки. Це означає, що понад мільярд гаджетів щороку виходить з обігу.

І це лише смартфони. Якщо додати ноутбуки, планшети й телевізори, то, за даними Глобального моніторингу електронних відходів ООН, у 2022 році людство виробило рекордні 62 млн тонн електронних відходів. У звіті за 2024 рік наводять яскраве порівняння:

І, що найгірше, темпи зростання e-waste випереджають темпи його перероблення у п'ять разів. Експерти прогнозують, що до 2030 року ця цифра збільшиться до 82 млн тонн.

Причин такого швидкого зростання кілька:

По-перше, це сучасна культура споживання. Маркетингові кампанії переконують нас, що навіть незначні оновлення камери чи процесора є революційними, що спонукає змінювати цілком робочі пристрої. 

По-друге, існує заплановане застарівання. Виробники проєктують техніку так, щоб вона служила недовго. Це може бути незмінний акумулятор, який втрачає ємність за кілька років, або програмне забезпечення, яке після кількох оновлень починає нещадно гальмувати на старих моделях. Згадаймо хоча б скандал Batterygate, коли Apple свідомо сповільнювала старі iPhone, нібито для збереження заряду батареї. 

Нарешті ремонт часто буває невиправдано складним і дорогим. Коли ціна заміни екрана майже дорівнює вартості нового бюджетного смартфона, вибір стає очевидним, але не на користь екології.

Перша зупинка: домашній склад старої техніки

Найчастіше старий смартфон просто залишається вдома. Опитування WEEE Forum показують, що у середньому європейському домі зберігається приблизно 74 електронні пристрої, з яких принаймні 13 вже не використовують. За їхніми підрахунками, у 2022 році майже 5,3 млрд мобільних телефонів у світі просто відклали.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Чому ми це робимо? Причини різні: страх, що на пристрої залишились особисті дані; думка, що він, може, ще знадобиться; невпевненість у тому, куди його можна безпечно здати. Паскаль Леруа, генеральний директор WEEE Forum, зазначає:

У масштабах планети це означає, що мільярди пристроїв з цінними й небезпечними матеріалами просто лежать без діла. Ці гаджети — справжнє міське родовище, яке могло б замінити видобуток корисних копалин, але залишається недоступним.

Кінцева зупинка — звалище: чим небезпечні гаджети

Коли місце у шухляді закінчується, частина електроніки летить у звичайний смітник. Це один із найгірших сценаріїв, адже сучасний гаджет містить ледь не всю таблицю Менделєєва — майже 60 різних елементів.

Деякі з них дуже цінні: золото, срібло, мідь, паладій, платина, а також рідкісноземельні метали, як-от неодим та індій. Наприклад, в одній тонні старих смартфонів золота у 100 разів більше, ніж в одній тонні золотої руди.

За даними ООН, вартість сировини з усього електронного сміття, викинутого у 2022 році, оцінюється в $91 млрд. Водночас електроніка містить свинець (у припоях), ртуть (у старих дисплеях), миш'як, кадмій (в акумуляторах) та бромовані антипірени. На звалищі під дією дощу ці токсини потрапляють у ґрунт та ґрунтові води, отруюючи екосистеми на десятиліття вперед. За статистикою, до 70% токсичного забруднення на сміттєвих полігонах походить саме від електроніки.

Два шляхи перероблення: цивілізований та нелегальний

Лише 22,3% світового електронного сміття переробляють офіційно та безпечно. Решту часто нелегально вивозять до країн, де екологічні закони не такі суворі, наприклад, до Гани, Нігерії чи Пакистану, в обхід Базельської конвенції, маркуючи відходи як вживані товари.

Там, на гігантських електронних звалищах, як-от Агбогблоші в Аккрі (Гана), яке називають Содомом і Гоморрою, тисячі людей, серед яких є й діти, вручну розбирають техніку. Щоб дістати мідь, вони просто неба спалюють пластикову ізоляцію кабелів, вдихаючи токсичний дим. Повітря, земля та вода там просякнуті важкими металами, що спричиняє серйозні хвороби у місцевих жителів.

Правильне перероблення виглядає геть інакше: коли ви здаєте телефон у пункт прийому, його спочатку перевіряють. Фахівці вирішують, чи можна пристрій відновити для повторного продажу (refurbishment). Якщо так, його ремонтують, тестують і продають зі знижкою.

Якщо ж гаджет не можна відновити, починається процес утилізації. Спочатку знищують дані, програмно або фізично руйнуючи чипи пам'яті. Потім пристрій розбирають вручну: виймають літій-іонні акумулятори (вони можуть спалахнути, тому їх утилізують окремо), друковані плати, екрани та камери. Корпус та інші частини відправляють у промисловий подрібнювач.

Отриману суміш розділяють: магніти витягують сталь, вихрові струми (які створюють магнітне поле, що відштовхує кольорові метали) — алюміній та мідь, а інфрачервоні сенсори відокремлюють різні типи пластику.

Найцінніше — друковані плати — везуть на спеціалізовані афінажні заводи. Там за допомогою пірометалургії (високотемпературної плавки) та гідрометалургії (хімічного розчинення) з них видобувають дорогоцінні метали.

У результаті отримують чисті метали, готові для виробництва нової електроніки. Цей процес називають міським видобутком (urban mining), і він набагато ефективніший та безпечніший для природи, ніж видобуток руди. Наприклад, перероблення алюмінію потребує на 95% менше енергії, ніж його виробництво з бокситів.

Чи можлива економіка без відходів?

Щоб розв'язати проблему e-waste, потрібен комплексний підхід. Ключова ідея — циркулярна (кругова) економіка.

На відміну від моделі «виробив → використав → викинув», вона пропонує замкнений цикл, де відходи стають ресурсом.

Це означає, що виробники мають проєктувати довговічні та ремонтопридатні пристрої. Вже є такі проєкти, як Fairphone, що створює модульні смартфони, де можна самостійно замінити камеру чи екран. Важливу роль відіграє і рух «Право на ремонт» (Right to Repair), який вимагає від компаній робити товари довговічнішими та надавати доступ до запчастин і посібників з ремонту.

Кайл Вінс, засновник порталу iFixit, каже:

Великі бренди, як-от Apple, Google та Samsung, під тиском громадськості та законодавства (особливо в ЄС) також починають активніше використовувати перероблені матеріали та пропонують програми обміну старих пристроїв на нові (trade-in).

Наші щоденні звички теж важливі. Купувати обдумано, ремонтувати техніку, а не одразу міняти її, передавати робочі гаджети іншим, купувати відновлену техніку — усе це допомагає споживати розумніше. Коли ж пристрій остаточно зламався, важливо знайти офіційний пункт прийому електронних відходів, не забувши видалити з нього особисті дані.

Те, що відбувається зі старими смартфонами, багато говорить про наше суспільство: про гонитву за новинками і про те, чи думаємо ми про наслідки. Але свідомий вибір кожного може допомогти змінити ситуацію на краще і спрямувати цінні ресурси на повторне використання