Арештовані російські заводи в Україні стоять порожні. І справа не в заводах

Інвестору потрібні не цехи, а чесно розподілені ризики. Європа вже показала, як це робити і як не варто

На Дніпропетровщині стоїть завод напівфабрикатів «Ромерм», що колись належав російському бізнесмену. На підприємстві встановлене справне німецьке та італійське обладнання, є ліцензія і налагоджена дистрибуція. Актив оцінюють у 558 мільйонів гривень, а його запуск дав би до тисячі робочих місць. З 2022 року завод перебуває в управлінні АРМА, проте управителя для нього так і не знайшли. Один конкурс зірвав учасник із недостовірними документами, на інший не надійшло жодної пропозиції.

Найпростіше пояснити це війною, але цифри кажуть інше. За даними профільного комітету Ради, в українські індустріальні парки вже вкладено понад 45 мільярдів гривень, на 48% більше, ніж два роки тому. Отже, гроші на промисловість є, і відлякує їх не локація, а конструкція угоди.

Ця угода по суті є партнерством держави і бізнесу. А в класичному державно-приватному партнерстві ризик несе та сторона, яка здатна ним управляти. Тут виходить навпаки.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Ризиків у цій угоді щонайменше три. Перший і головний юридичний: суд може майно конфіскувати, а може повернути власнику. Перебіг справи контролює держава, але якщо арешт знімуть, управитель втратить актив разом з усім, що встиг у нього вкласти. Другий ризик стосується горизонту, бо перезапуск заводу окупається роками, а тривалість провадження ніхто не гарантує. Третій полягає у відсутності стимулів. Резидент індустріального парку має десять років без податку на прибуток і звільнення від мита та ПДВ на обладнання, а управитель арештованого заводу жодної з цих пільг не отримує.

Ще дивніше це виглядає на тлі самих парків. На початку року у 140 парках країни було збудовано або будувалося лише 37 заводів, бо багато з них досі лишаються полями, куди треба підвести електрику, воду й дорогу. На це в бюджеті закладено мільярд гривень. Водночас у Чернігові під арештом стоїть колишній комбінат «Чексіл» площею понад 185 тисяч квадратних метрів із власною водоочисною, компресорною і холодильною станціями. Тобто держава платить за інфраструктуру в чистому полі й не може знайти охочих на цехи, де вона давно готова.

Україна не перша, хто з цим зіткнувся. В Італії агентство ANBSC управляє понад трьома тисячами компаній, конфіскованих у мафії. За даними Рахункової палати, на ринку реально працюють лише близько 5% з них. Щоправда, дві третини цих фірм, за оцінкою самого агентства, були порожніми оболонками, тоді як наші активи є справжніми виробництвами. Тому Італія для нас радше застереження: поки держава роками тримає бізнес у руках, той втрачає клієнтів і вартість.

Ближчий до нас приклад дала Німеччина. У 2022 році Берлін узяв під зовнішнє управління німецькі «доньки» «Роснєфті» разом із часткою в НПЗ у Шведті. Власник формально не змінився, тож ситуація дуже схожа на наш арешт. Проте управління щоразу продовжували лише на пів року, і, за даними Welt і Politico, вартість компанії за цей час упала приблизно вдвічі. У 2026 році уряд прив’язав управління до строку дії санкцій ЄС. Тож за німецькою логікою —  горизонт управління має відповідати економіці активу, а не календарю процедури.

Корисний досвід є і в Польщі. З 1994 року поляки освоювали постіндустріальну нерухомість через спеціальні економічні зони, де між державою та інвестором стояла керуюча компанія, що готувала майданчики і шукала резидентів. У 2024 році в цих зонах працювало близько 369 тисяч людей.

Жодна з цих моделей не підходить Україні в чистому вигляді, але разом вони підказують рішення. АРМА могла б виставляти великий комплекс на конкурс не для одного виробника, а для оператора промислового майданчика, приватного або в партнерстві з громадою. Оператор заводить кількох резидентів, від релокованих виробників до оборонних компаній, і ті працюють у режимі індустріального парку чи Defence City. Договір діє весь строк провадження. Якщо арешт знімуть, держава компенсує неамортизовані вкладення, бо саме вона контролює цей ризик. Якщо ж майно конфіскують, оператор отримує право першої пропозиції.

Для такої схеми потрібен законодавчий місток, адже режим індустріальних парків побудований навколо прав ініціатора на землю, а власником арештованого заводу формально лишається компанія росіянина. А ще потрібен спільний перелік придатних об’єктів від АРМА, Мінекономіки та громад, щоб інвестор бачив не оголошення на Prozorro, а підготовлену угоду.