Правила для датацентрів: чого Україна може навчити світ

Під час Тижня кліматичних дій у Лондоні 41 місто-учасник C40 Cities домовилося про спільні правила будівництва датацентрів для штучного інтелекту — Global Urban Data Centres Pact. Ініціатива покликана стати «баченням сталого та доступного цифрового майбутнього». Однак, на жаль, це бачення загалі не враховує реальний контекст, в якому світ перебуває в постійних глобальних конфліктах.

Пакт вимагає зробити розвиток датацентрів керованим: інтегрувати їх у міське планування та вимагати від них енергоефективність, ощадне використання води, взаємодію з громадами та користь для місцевої економіки. Одна з передумов, чому суспільство почало говорити про ці проблеми: більшість нових датацентрів для ШІ, зокрема в США, будуватимуть у сільській місцевості, де мешканці помітніше відчуватимуть вплив цього будівництва, ніж містяни.

Але за сучасних умов розміщувати сервери в віддалених куточках — стратегічне рішення, і не лише через брак ресурсів. Датацентри стали технологіями подвійного призначення: ці комерційні установи, які обслуговують бізнес і щоденні транзакції мешканців, почали масово використовуватися для військової аналітики й розвідки, впливати на критичну інфраструктуру. Зокрема, це відбулося через розвиток штучного інтелекту, який використовують у військових розрахунках, і вдаривши по датацентру, можна вивести з ладу важливі програми з наведення цілей, карти та засоби комунікації у війську.

Таку змінену роль датацентрів можна спостерігати не лише в Україні: під час ескалації на Близькому Сході датацентри стали окремою категорією умисних цілей. Так 1 березня 2026 року іранські дрони уразили два датацентри AWS в ОАЕ, а ще один об’єкт AWS у Бахрейні був пошкоджений унаслідок падіння уламків. Пізніше Іран також заявляв про пошкодження приміщення Oracle у Дубаї. У відповідь США та Ізраїль били по цифровій інфраструктурі в Тегерані, зокрема на датацентр банку, з якого виплачувалися кошти на Корпус вартових Ісламської революції, та на інфраструктуру Технологічного університету імені Шарифа.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Якщо йдеться про датацентри гіперскейлерів, удар на них має ще й політичне значення — як атака на обʼєкти США. Частина цифрової інфраструктури Пентагону та розвідки працює в хмарі AWS, а через цю хмару їм доступні AI-моделі, зокрема Claude від Anthropic для покращення розвідки. Для Ірану цей удар передусім мав воєнний характер.

Поки за кордоном гостро постає питання екології, шумового забруднення та навіть естетичного вигляду датацентрів, варто памʼятати, що на це все нашаровується проблема фізичної безпеки. Нам потрібні нові датацентри, GPU-кластери, резервні майданчики й суверенні сервіси, але потрібно й удосконалити системи їхнього захисту з урахуванням контексту. І тут вже локальні провайдери можуть краще навчити гіперскейлерів у тому, що справді варто робити.

Найочевидніший для багатьох варіант — почати будувати датацентри під землею, тим паче що в Україні вже існують приклади створення таких обʼєктів, а у Північній Європі давно використовують під ці потреби покинуті шахти, печери та бункери. У Норвегії Lefdal Mine Datacenter працює в колишній шахті всередині гори: серверні простори розташовані приблизно за 700 метрів від входу, а холодна вода фіорду використовується для енергоефективного охолодження. У Стокгольмі датацентр Pionen розміщений у колишньому бункері цивільної оборони під гранітною скелею, із тунельним входом і масивними захисними дверима.

Однак змушувати весь комерційний ринок будуватися під землею означає зробити інфраструктуру дорожчою і менш доступною для бізнесу. Тому тут потрібен ризик-орієнтований підхід: розділяти комерційні датацентри й критичну інфраструктуру, для якої необхідний кращий рівень захисту. Датацентр, що обслуговує державні реєстри, енергетику, оборону, медицину чи зв’язок повинен мати пріоритетніші умови.

Разом з тим, комерційним датацентрам, звісно, не варто нехтувати питаннями екологічної безпеки і додавати проблем до вже й так небезпечної ситуації. Зокрема, в Україні за часи повномасштабного вторгнення через воєнні дії відбулося забруднення понад 36,2 тисяч тонн води, тому нові правила будівництва точно повинні враховувати очисні системи та способи зменшити використання ресурсів, які ще придатні до споживання.

Але більш критичні датацентри мають враховувати ще й геополітику. Потребу в окремому підході до оборонної ІТ-інфраструктури добре показує приклад Південної Кореї. Вона створила Defense Integrated Data Center як централізований хаб для управління військовими комп’ютерними системами, де замість розпорошених центрів — єдина інфраструктура, яку простіше обслуговувати й контролювати.

Але в Південній Кореї припустилися іншої помилки — не можна концентрувати надто багато критичних військових систем в одному контурі без достатньої сегментації, резервування й контролю доступу. Коли їхній датацентр зазнав хакерської атаки, зловмисники викрали близько 235 ГБ військових даних, серед яких були секретні й конфіденційні файли. Подібні установи повинні мати більший рівень захисту, зокрема складнішу систему доступу та ізольовану мережу. Злам південнокорейського датацентру став можливим через банальну помилку: після планових технічних робіт не було від’єднано конектор, який пов’язував військову інтрамережу з інтернетом. Північнокорейські хакери спочатку проникли в мережу постачальника антивірусу для військових, а потім змогли отримати доступ і до окремих пристроїв.

Отже, нові глобальні правила для датацентрів мають бути не тільки екологічними, а й безпековими. C40 Cities справедливо говорять про воду, електроенергію, шум і робочі місця. Але Україна може додати до цієї розмови те, чого бракує в мирних стратегіях: як проєктувати цифрову інфраструктуру так, щоб вона могла витримати удар під час війни.