Мова видає більше, ніж слова: чотири президенти України під мікроскопом ШІ
До Дня Української Державності українська система психолінгвістичної діагностики LITI (Lean-Ice Type Indicator), розроблена IT-групою FRACTAL, спеціально для SPEKA, взялася за незвичне завдання: проаналізувати не промови (їх пишуть спічрайтери), а живу, спонтанну мову восьми українських державників, які уособлюють собою чотири покоління влади.
Перша хвиля – четверо президентів: Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко, Володимир Зеленський.
Система не слухає, що каже людина. Її цікавить як: яке займенник домінує – «я» чи «ми», скільки в мові «повинен» і «треба», де людина ховається за іронією, а де раптом зривається на іншу мову. З цих дрібниць LITI складає психологічний портрет – часом точніший за будь-яке інтерв'ю про «риси характеру».
Результат – чотири зовсім різні мовні машини у трьох президентських кріслах однієї країни. Ось що з ними сталося, коли з-під слів прибрали дипломатію.
Леонід Кучма: інженер, який керував країною як заводом
Кучма – другий президент, 1994-2005, за фахом ракетник, двадцять років на дніпровському «Південмаші». І це чути в кожному реченні: він переводить будь-яку абстракцію в цифру, а державу описує однією формулою – «економіка це повинна бути первинна, а не політика».
Рішення він приймає одноосібно і цим відверто пишається: сам розповідає, що ні з ким не радиться і підписав секвестр бюджету всупереч конституції, бо «так треба було». Заслугу ділить на всіх через «ми», відповідальність лишає собі через «я» – рідкісна для політика асиметрія.
Найцікавіше – мовний шов. Українською Кучма керує, а відчуває – російською: у найгострішу мить, згадуючи розгублення перших днів на посаді, в українську фразу вривається неперекладене «Господи мой». Свою українську він щохвилини підпирає словом-паразитом «так сказать» – і жодного разу не каже «так би мовити». Двомовність тут не стиль, а видима межа: де закінчується вивчене і починається рідне.
Тіньова сторона: тверезість, що межує з цинізмом («людина – настільки слабке створіння, що декому завжди мало»), і система рішень, яка не пускає до себе нікого, крім нього самого.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Віктор Ющенко: оповідач і історик на чолі держави
Там, де Кучма рахує, Ющенко – розповідає. Третій президент, банкір за освітою, лідер Помаранчевої революції, мислить не цифрою, а століттями. Будь-яке сьогочасне питання він виводить із глибокого минулого й доходить до суті довгим гаком через передісторію – риса банкіра, який раптом закохався в національну пам'ять.
Звертається до співрозмовника як учитель до класу – «розумієте», «дивіться», «знаєте» – і охоче переходить на іронічні образи, коли йдеться про Путіна: «гра м'язами», «показушне», а найкоротше й найточніше – «Путін – це біла моль».
При цьому в економічних темах з-під історика раптом проступає банкір із хірургічною точністю: «для Путіна кожний кубічний метр газу це політика». Ющенко – рідкісний випадок президента, який визнає власну помилку прямим текстом, без викрутів: він відкрито каже, що вважав велику війну блефом.
Тіньова сторона: сила стає слабкістю – оповідач тоне у відступах саме тоді, коли треба ухвалювати швидке рішення, а звичка повчати відсторонює співрозмовника.
Петро Порошенко: продавець і командир, який веде війну, як велику угоду
П'ятий президент, «шоколадний король», очолив військо в перший день повномасштабної анексії Криму. У розмові він – не оповідач і не інженер, а продавець: розкладає будь-яку тему на пронумеровані пункти («п'ять кроків до миру», «п'ять червоних ліній») і здатен хвилинами перелічувати озброєння з калібрами й назвами, як товар на вітрині.
Коли треба вдарити коротко, переходить на телеграфний стиль – самі іменники: «Армія. Мова. Віра. ЄС. НАТО. Україна.» Шість слів замість абзацу.
Говорить переважно «ми», записуючи здобуток на команду й країну, але поряд з цим «ми» весь час зринає підкреслено особиста роль – куточок Овального кабінету, особисті перемовини, особистий внесок. За колективним займенником раз по раз проглядає власне «я».
Тіньова сторона: він завжди правий по-крупному. Окрему невдачу – визнає, а от стратегію в цілому майже ніколи, тому і вчитися на глибоких прорахунках йому важко. Світ у нього поділений на своїх і ворогів без півтонів – сила в бою, слабкість там, де потрібен компроміс.
Володимир Зеленський: перемовник, у мові якого майже немає «я»
Шостий президент, актор і комік, що очолив державу у великій війні. Мислить сценами з готовим діалогом – професійний рефлекс людини, яка писала й грала скетчі: замість прямої тези він розігрує репліку за опонента і сам же перемагає в цій уявній суперечці.
Головна риса його мови – майже повна відсутність особистого «я». На кожне «я» – півтора «ми», а «наш» звучить у вісім разів частіше за «мій». Навіть скромність він подає сам, розповідаючи, як відмовлявся від нагород і особисто перевіряє контракти – але саме це «ми» непомітно забирає з мови не лише зайву заслугу, а й особисту відповідальність: «я помилився» він не каже жодного разу.
Емоцію тримає під жорстким контролем і вживає як інструмент – гнів виходить холодною іронією: «ми не живемо від дякую до дякую». І лише в одній точці контроль зникає: коли йдеться про доньку чи приватну розмову з західним лідером, він переходить на російську – мову дитинства, яка проступає там, де закінчується трибуна.
Тіньова сторона: внутрішню незгоду в суспільстві він схильний пояснювати роботою ворога, а іронія, зброя проти Росії, з союзником обертається на приниження.
Що це каже про державу
Чотири президенти – чотири зовсім різні мовні машини: інженер, що рахує; історик, що розповідає; продавець, що перелічує; актор, що ставить сцену. Але є одна риса, спільна для всіх чотирьох, попри тридцять років і різні епохи: жоден з них по-справжньому не каже «я помилився». Помилка завжди спільна, системна, чужа або визнається лише як факт («снарядів немає»), але ніколи – як особиста провина.
І ще одна деталь, яка повторюється незалежно від покоління: у найінтимніших чи найгостріших точках розмови – біля родини, біля справжнього шоку, біля втрати контролю – в українську мову президентів вривається російська. У Кучми це «Господи мой» у мить розгубленості. У Зеленського – перехід на російську, коли мова заходить про доньку. Мова, якою людина будує державу, і мова, якою вона відчуває, – це, як виявляється, не завжди одна й та сама мова.
LITI аналізує спонтанне усне мовлення без урахування текстів, написаних спічрайтерами. Профілі побудовано на записах відкритих інтерв'ю; повні версії – у системі LITI.
Нагадаємо, раніше SPEKA розбирала ШІ-звіт про когнітивний стиль і комунікацію генерала Валерія Залужного.